Pocretbook 301, он же малыш, он же мой малыш (в периоды особой нежности), он же моя прелесссть (в моменты особого нетерпения), наконец-то приехал.
Автобус не перевернулся в дороге, я его не провтыкала, коробка в пути не упала и не разбился хрупкий экран.
Даже не верится, что больше не нужно ждать и переживать

Первые ощущения очень приятные. Сама книга большего формата, чем я себе представляла (карманная - это все-таки некоторое преувеличение), ужасное инвертирование страниц при перелистывании, о котором столько читала, оказалось небольшим миганием, с которым я вполне могу мириться. Впервые хотела знакомство с техникой начать с инструкции, но меню и управление, которое состоит из четырех кнопок и джойстика оказалось таким простым, что инструкцию пока открывать не пришлось. Внешний вид страницы действительно совершенно такой же, как у книги. Само устройство приятное на ощупь, округлое, удобное.
Единственный минус - совсем не могу теперь заставить себя работать, а надо.

Гизметео и покетбук - два фактора, делающие меня счастливой

@темы: книги, события

---

На следующий день после того, как я потеряла и снова нашла кошелек, на одну из банковских карт мне перечислили около 10 тыщ грн. (где-то 1100 долларов).
Но прекрасно не это, а то, что этой картой я пользуюсь несколько раз в год, поэтому забываю пин (он находился в том же кошельке) и не принимаю в расчет (поэтому именно эту карту даже не вспомнила блокировать).
Я люблю людей ))

@темы: события, мелочи

---

Спостереження, зроблені в черзі до стоматолога

Алла Олександрівна, сплативши всі кредити, не знала куди подіти зарплату, тепер вона лікує зуби і питання призначення наступного кредиту її більше не хвилює. У схожий спосіб була вирішена і моя проблема – як би урізноманітніти свої вихідні – обидва останніх провела в стоматологічній кліниці. Тепер посміхаюсь, пригадавши як вчора, коли сиділа в черзі до лікаря, уявляла якою щасливою буду вже за годину, коли з зубом буде все гаразд на наступні (з моїм щастям) принаймні півроку. Як виявилось, це був лише перший з багатьох днів лікування.
Якби в мене був чарівний пульт – я б обов’язково ним скористалась щоб пропустити неприємну процедуру ковиряння в моїх яснах, але, як виявилось – багато би втратила таким чином. Сидіти в черзі до хірурга-стоматолога – те ще задоволення. Познайомилась з дівчиною, яка сиділа поруч і була переді мною в черзі. Був правда ще хлопець, з яким ми їхали в одній маршрутці і який перед кабінетом випередив мене всього лише на півколеса, але перший – то перший. Так от, за десять хвилин я дізналась купу корисної інформації від своєї нової знайомої, примудрившись задати всього лише одне запитання – як звати нашу лікаря ))) А саме:
- вона заміжня;
- у її чоловіка дуже міцні зуби, та стоматологів він боїться все одно, оскільки раз лікувався невдало – було боляче (щось мені здається, що чим здоровіші зуби, тим болючише їх лікувати – може вони чинять супротив?);
- що вона дуже хвилюється (коли вчергове з цього приводу вона побігла до туалету, то попросила мене подивитись за її одягом і сумочкою – мене завжди розчулює ця ненормальна довіра, яка виникає між людьми перед кабінетом лікаря )))) Може спільне нещастя робить добрішими?)
- що народити легше, ніж лікувати зуби (Я думаю. Принаймні після пологів щось додається, а після стоматолога як не крути – віднімаєтся);
- що їй видалили обидва верхніх зуба мудрості, тепер на черзі нижній;
- що зуби виривають недовго – в середньому 15 хвилин.
Ну і багато ще іншого. Я чомусь розвеселилась, дивлячись на трагічні обличчя товаришів по нещастю.

сміємося разом

Єдина пожартувала з хлопцем, який намагався пролізти на екзекуцію без черги – за що і поплатився зневагою інших бідолашних. Коли вийшов молодий чоловік, якому щойно видалили зуб – моя радість досягла свого епогею. Я не знаю як виглядає людина, якій щойно без анестезії ампутували кінцівку, але чомусь одразу згадала саме про це, побачивши його. Він був блідий, з трагічно-урочистим обличчям і весь його вигляд був з одного боку відстороненим (я єдиний з вас хто вже пережив це), з іншого – неймовірно гордим (Алиса, они меня пытали! Но я ничего им не сказал, Алиса!). Я не втрималась і прокоментувала це для своєї нової знайомої, навіть не знаю чого мені хотілося більше – розвеселити її чи змусити припинити знервовано махати ногою.
Лікар мені сподобалась значно більше, ніж вчора. Така мила активна жінка пенсійного віку, яка дуже бадьоро і з вогником видирає зуби співгромадян протягом своєї зміни. Вона виявилась з почуттям гумору, терпляче відповідала на всі мої питання (чи можна обійтись без хірургії, а лише таблеточками-мазьками, що було б, якби я не звернулась зараз до лікаря, чи боляче буде від уколу). Найбільше мені сподобалась її чесна відповідь про болючий укол – коли хоч хтось, принаймні в чомусь тебе не обманює – щось в цьому є Вона навіть терпляче дочекалась поки я цілих 5 секунд умовляла себе розкрити для укола рота, а потім радісно повідомила, що все найстрашніше я на сьогодні пережила =)) І це було майже правдою.
Після процедури, найстрашнішою складовою якої був хруст інструментів о коріння зубів, з’ясувалося що говорити я можу, але як людина, яка щойно прийшла до тями після обширного інсульту. І чомусь саме цей момент видався моїй лікарці найбільш вдалим, для того, щоб розпитати про мої анкетні дані
Ще я пообіцяла Маріші купити лактобактерії для Максимки. Спочатку думка про тимчасові мовні обмеження мало не змусила написати Маріші смс-ку про те що лактобактерії будуть наступного разу, але потім я вирішила бути знахідливою і згадала що в крайньому випадку завжди можна скористатись ручкою і листочком для викладення своїх вимог.
Продавщиця лактобактерій спочатку вирішила не звертати увагу на покупця-інваліда (ну знаєте, як воно буває, коли не знаєш як себе поводити з інвалідом і надаєш перевагу ігноруванню проблеми але потім, схоже, помітила тимчасовий характер моїх мовленевих ускладнень і навіть співчутливо запитала, чи не вирвали мені зуба.
В маршрутці їхати теж було весело – інколи на моїй зупинці крім мене ніхто не виходить. Тільки однієї думки про те, як я буду з ентузіазмом мичати - намагаючись повідомити водієві про своє бажання вийти - мені вистачило, щоб вирішити цього не робити, а просто прогулятись від наступної зупинки, на якій будуть бажаючі вийти. Гра в паралітика захоплює, але і втомлює
Вдома з’ясувалось, що коли витягти з рота неймовірну кількість вати, яку туди запхала турботлива хірург – розмовляти стає набагато легше
А ще їла манну кашу (мммм, смакота) – інвалідам потрібна м’яка їжа А вечерятиму улюбленим блюдом – кефіром з вишневим варенням – теж не найтвердіша їжа.
Отже, як підсумок – яка радість що я не маю пульта, за яким можна було б боягузливо ховатися від життя. А життя все-таки неймовірно гарна штука

@настроение: радість інваліда

@темы: Наблюдения, События

---

Шосте відчуття

Чи має щось спільне з об"єктивністю така загадкова ефімерна субстанція як відчуття (або передчуття) весни? І що воно таке? Раніше я була переконана, що це відчуття базується на запаху. А ще пишалася тим що в мене воно з"являється раніше ніж у інших. "А раптом це всього лише глюк", - сьогодні ця думка охолола мою гордість з приводу власної над-інтуїції. Але якщо і глюк, то колективний. Вчора Алла Олександрівна прийшла на роботу і повідомила що відчула весну. Вперше це зробив хтось ще до того, як я особисто констатувала цей факт. Чи то я зранку надто поспішала на роботу, чи втрачаю кваліфікацію, але весну я з подивом таки відчула лише ввечері. І сьогодні також, і знову - ввечері. І мабуть це все-таки не запах, оскільки до перших квітів, бруньок та іншої весняної пахучої беліберди ще чекати і чекати. Попереду і морози, і березневий сніг і безліч всього, чого краще б вже не було але на що необхідно настроїтись, щоб не зустрітись з черговим розчаруванням в житті
Отже цей рік вже відомий таким надзвичайно раннім початком весняного глюку. Вітаю себе і тих для кого це також подія

@настроение: весняний

@темы: Наблюдения, События

---

2008

Ну ось, власне, і дочекались
Якщо говорити про перші події нового року, то це перенос 50 гектарів корисної і потенційно корисної (після попереднього викидання всього непотрібу) інформації із старого робочого комп"ютера на новий власний. Все це робиться флешкою на 4гб. Щось підказує, що це нераціональне рішення моєї задачі, але ми, як завжди, простих шляхів не шукаємо
Другою з найважливіших подій є неочікувана (свята і вихідні все-таки) пропозиція роботи. І, як не дивно, ця пропозиція дуже мене зацікавила. Роботи там, правда, неміряно, а я завжди вважала себе не тією людиною, що може розпочинати з нуля якусь справу - та вже пізно, я сунула туди свій довгий ніс і якось непомітно взяла додому інформацію, щоб почати писати проект.
Як не хочеться інколи відпочити і щоб ніщо і ніхто не порушував спокою твого тихого буржуазного життя, та все-таки ентузіазм - головна емоція в житті. Бажання щось робити і щоб твоя робота впорядкувала в цій безглуздій країні бодай щось - це інтригує. І я вже засумувала, як виявилось, за відчуттям себе професіоналом, людиною, яка щось знає і щось може робити краще за когось.

І мені знову захотілось змінити назву щоденника Схоже це головний покажчик змін в моєму житті.
Будні мешканки замку перетворились на життя в залі очікування. І, здається, зараз я кудись вже рушила. Звичайно я сподівалась, що це колись трапиться, але уявляла що буде трохи по-іншому. Обрії чарівним способом не очистились і на небі золотими буквами мій план життя ніхто не написав. Але в мене з"явилось бажання іти і шукати далі.

Бог мене любить. Приємно відчувати себе улюбленою

@настроение: ентузіазм

@темы: Позитив, События

---

Ще декілька слів про дружбу

Останнім часом ловлю себе на бажанні, говорячи про когось, назвати другом. І одразу стає смішно - я ж собі протирічу І все-таки інколи бачу що щось не зістиковується в моїх припущеннях про відсутність дружби, як такої.
Може просто це не ті стосунки, якими я їх уявляла раніше? Обов"язковими атрибутами дружби, як мені здавалось, мають бути взаємний зв"язок і залежність, потреба людей одне в одному. Нездорово, але по-іншому я не уявляла собі дружніх стосунків.
Моя мова кохання - допомога. Тільки допомагаючи я відчуваю себе другом і відчуваю що мене люблять через допомогу, підтримку інших людей. Але весь час знаходитись в стані надання чи отримання допомоги неможливо - схоже що це і є причина моєї невпевненості.
А ще є люди, від яких мені радісно. І друзі вони, чи ні - не так важливо, як те, що вони просто є.
Сьогодні зателефонувала Таня. Скоріше за все вона виходить заміж влітку і, судячи по описам, їй нарешті пощастило. Знаючи її скептицизм з приводу дружби - того її різновиду, що називають "жіночою дружбою", мені було неймовірно приємно, що своєму нареченому вона назвала мене єдиною подругою, що вони збираються до мене приїхати разом в гості, що їй хотілося поділитися своєю радістю саме зі мною. І мені правда було радісно - щастя однієї людини дає іншим привід розуміті, що воно в принципі є можливим.
Вирішили що краще буде мені приїхати в Донецьк десь в лютому. Я дуже хочу поїхати. Не впевнена що на весілля, яке буде влітку, адже там вже точно не поспілкуєшся, а просто побути у Тані вдома, з нею і її чудовою сім"єю - потрібно скористатися цією останньою можливістю до того, як вона стане "місіс".

Згадуючи людину, дуже яскраво, до найменших дрібниць згадуються пережиті разом події. Можливо частково Таня така дорога мені, через спогади про найщасливіший час в TM'l?
А з іншого боку, яка різниця, чому саме нам дорогі ті чи інші люди? І може і правда годі все ускладнювати і намагатись розібрати на складові? Головне що це просто є.

@настроение: вдячність

@темы: Мысли вслух, События

---

Офіційне передноворічне звернення до народу

Привіт всім!

Від кожного нового року ми чогось очікуємо, згідні?
Причому ці очікування вміло підігріваються звідусіль: по телебаченню, радіо, з рекламних щитів, від друзів і знайомих - тільки і чути що про неабиякі чарівні, бурхливі, важливі зміни, які чекають на нас вже починаючи з першого січня.
І ми сподіваємось.
Навіть скептики, песимісти і зануди починають бачити проблиски світла в кінці тунеля.
І все це для того, щоб, озирнувшись потім на рік, що минув, розчаруватись і поринути з головою (або тільки підняти голову) в нові очікування.
Пропоную покласти край безглуздому чеканню! І почати просто жити.
31 грудня - це ніякий не рубіж - звичайний день, від якого нічого не залежить, але який (так само як і будь-який інший) потрібно прожити із задоволенням!

@настроение: веселий

@темы: События

---

Завтра - останній повний день в замку. Насправді він мав бути передостаннім чи навіть перед-передостаннім.
Завтра, в п"ятницю - закінчується наша програма. Більшість роз"їзжається в суботу рано вранці. Тому ми мали провести в замку ще два сумних дня (Вам знайоме відчуття суму після того, як люди, з якими довгий час спілкувався, роз"їзжаються і ти залишаєшся в тій самій обстановці, наодинці зі спогадами?), а в понеділок ми мали поїздами поїхати в Мюнхен (що само по собі достатньо втомлює), погуляти там вдень, переночувати в хостелі і раннім ранком вівторка відправитись в аеропорт. Але плани змінилися і попереду знову пригоди.
У Олесі є знайомий по якійсь конференції - Йохан, який мешкає в Штутгарді. І цей самий Йохан запропонував нам приїхати в суботу по нас на машині, відвезти в свій Штутгард. Там ми ночуватимемо в його квартирі (він сам зупиниться у батьків). В неділю у нас щільна програма на день, яка включає відвідання церкви Йохана (з перекладом на англійську), знайомство з Йоханновими друзями, похід в кіно на якусь французьку комедію і інші розваги (сподіваюсь ) Ночуємо в Штутгарді, а зранку відправляємось до Мюнхена, де остаточно прощаємось з Європою і вилітаємо у вівторок додому.
Дуже хочеться щоб цей Йохан нам сподобався. Олеся, говорячи про нього, переважно загадково посміхається. На Надіне запитання чи він симпатичний, Олеся дала відповідь, від якої будь-яка дипломатична чи шпигунська одиниця позеленіла б від задрощів - технічно з"їхала на суб"єктивність самого поняття симпатичності. Але людина, яка пропонує одній більш-менш знайомій і двом цілковито незнайомим особам вбити на них 2 вихідних, провівши, при цьому, купу часу за кермом - просто зобов"язана бути симпатичною - з самих найоб"єктивніших міркувань! Якщо виявиться, що Йохан - ще один самозакоханий тип, яких служить Людству і приходить з цієї причини в захват від себе - я цілковито засмучусь. Одне мені дає підстави для оптимізму вже зараз - Йохан - не австрієць. Тому що обіцянки австрійців я вже звикаю ділити не на два, навіть, - на 10, потім ще трішечки віднімати - і буде саме те, чим такі обіцянки переважно закінчуються.

В замку зараз - просто краса. Спочатку, коли ми лише приїхали і були тут цілковито самі - не рахуючи персонал - було сумно. Неначе нікому крім нас це забуте місце не потрібне. Але пізніше я мала безліч можливостей повністю задовільнили свій брак спілкування. Тут побували різні люди - американські підлітки - галасливі і смішні; американські студенти - надто шумні, через яких було важко підійти до загальних комп"ютерів та до їжі в столовій; рада директорів Шлосса - серйозні, не завжди надто приємні люди; таємничі викладачі коледжів - з якми ми зустрічалися за ланчем і в бібліотеці, де вони писали свої таємничі роботи...
Зараз крім нашої групи, трьох викладачів, персоналу замка і дуже спокійних молодят з Австралії, які подорожують Європою, тут немає нікого. Це так приємно - просто бути в пустій бібліотеці, ходити пустими коридорами, їсти в тиші під спокійну розмову з людьми, яких дійсно хочеться за своїм столом бачити і посміхатись просто так, а не з ввічливості...
Я ще не можу усвідомити що післязавтра мене вже тут не буде. Це так дивно. Але, здається, не особливо сумуватиму. Те, що спочатку вражало (Альпи навколо, старовинний замок, наш дім, умови...) тепер стало звичним і буденним. Мабуть єдина користь, яку я можу побачити в подорожуванні - здивуватись. І, можливо, почати цінити те, що є вдома.

Сьогодні написала Машка - я страшенно зраділа, як і завжди. Вона нагадала мені про те, що дуже скоро назва мого щоденника втратить актуальність. А я ще не вирішила, що з цим робити
Тримайся, Кризовий центр, я вже їду!

@настроение: нічого так

@темы: Путешествия, События

---

multiplication

Шість годин тому я стала двічі тіткою
Протягом всієї лекції здивований Мартін спостерігав мою реакцію на смс, які я отримувала (кожного разу думала що то вже останнє повідомлення і залишала гучний режим в телефоні). Дівчата і вчителі вітали - було так приємно. А головне - позаду хвилювання про те, чи все буде гаразд.
Коли повернусь - Маріша з Маськой мають бути вже вдома - якраз пропущу відвідини в лікарняних незатишних умовах і потраплю на найцікавіше
Який же ж він, той Маська?

@настроение: іііііііяяяяяяя!!!!!!

@темы: События

---

На дворі щось жахливе – кругом лежить сніг, періодично пускається дощ, мокро, вітер. Вчора ходили вниз в місто, я промочила наскрізь ноги, пустився дощ. Була можливість написати повідомлення Крістіану, щоб він за нами заїхав, але я уперлася, щоб цього не робити. З одного боку якась дурнувата гордість, з іншого – обурення тим, що можна от так от запросто втрутитись в чиїсь плани, змусити людину робити щось, чого робити вона зовсім не збиралась. Ми йшли пішки весь цей слизький і мокрий кілометр в гору, в чоботах чавкала вода і мене "включило" - простіше кажучи – я впала в істерику. Так цікаво спостерігати власну істерику, бути незадоволеною собою і не мати сил взяти себе в руки, щоб припинити скиглення. Цікаво, я колись наближусь до межі норми, чи я безнадійна?
Залишок вихідних просиділи вдома - взуття відповідного погодним умовам мало в кого є, настрою для прогулянок в щощ і вітер - тим більше.
Щастя що є книжки (автори, які їх ще пишуть і інтернет, в якому ці книжки можна знайти навіть далеко книжкових полиць з книжками зрозумілою мовою, і Антон, який ці книжки знаходить і вільний доступ до паперу і принтерів). Дві ночі поспіль читаю Марину і Сергія Дяченків. Спочатку була "Маги могут все", зараз прикінчую "Землю весняров". Люблю фантастику. Мені здається що образи і алегорії, які використовує цей жанр, мають більше можливостей щоб відобразити об”єктивну дійсність, ніж жанри, визнані реалістичними. І більше змушують замислитись. Як пишуть Дяченки мені подобається. Герої не діляться на “гарних” і “поганих” сюжети дуже цікаві, а виконання самобутнє і досить незвичне. Але ж і є в прозі Дяченків щось моторошне... Колись в дитинстві читала книжку – автора і назву вже навряд колись згадаю і навіть сюжет пам”ятаю смутно – хтось переробляв людей – потрошив їх на спеціальному заводі і набивав опилками – робив з людей чучела з заводним механізмом. Після неї стан – як після доброго жахіття, тільки жахіття забувається протягом кількох днів максимум, а згадуючи цей шедевр дитячої літератури, я досі відчуваю відголосок того липкого глибинного жаху. В прозі Дяченків є щось від доброго жахіття. Я це помітила ще читаючи їхню “Долину совести”. Лук”яненко пише набагато простіше і легше для сприйняття вразливими особами. Але книжки Дяченків чомусь цих нервових осіб дуже приваблюють.

А ще грали в “Бліц” чудова настільна гра. Спочатку Ельнара чи не силою змусила нас пограти, потім ми, насильно ощасливлені, не давали Ельнарі спати, вимагаючи продовження. Хочу її купити, якщо знайду.

@настроение: роздратований

@темы: Книги, События

---

after Venice

Рівно тиждень тому я була в передчутті поїздки до Венеції. Зараз ця подія вже стала частиною мого минулого, яке можна частково повернути лише у спогадах чи переглядаючи фотографії.
Цей запис - спроба зав"язати вузлик на пам"ять про про особливу подію в моєму житті.
Венеція стала містом, яке найбільше вразило мене з усіх, в яких я досі бувала. Місто дуже незвичне - водний громадський транспорт, вулички-канали, дуже нетипова архітектура (мені здалось що неправильних, нестандартних будівель в Венеції більше, ніж звично прямокутних паралелепіпедів багатьох інших міст). Більшість вулиць, будівель, нагадують театральні декорації - тим більше вражають споглядання слідів проживання звичайних мешканців міста навіть в самому його центрі. Місто багатьох контрастів: прання, яке всюди мирно сохне над головами натовпу туристів, тиха велична атмосфера храмів, яка змінюється на веселий галас і музику, варто лише закрити за собою двері церкви, виходячи на вулицю; вулиці і площі, сповненні шаркання тисяч ніг туристів, які за два кроки змінюються на вузенькі малолюдні вулички; величні пам"ятки архітектури і модернові відверто кічеві будівлі і пам"ятники. В цьому місті легко витрати за добу шалені гроші, але так само легко можна обійтись досить скромною сумою, отримавши при цьому ніяк не менше, а скоріш більше задоволення.
За ці два дні було багато місця для веселощів. Вже в поїзді ми почали читати викладену на 50ти сторінках інструкцію для подорожуючих по Венеції, яку Надя дуже передбачливо скачала з інтернету. Ніколи раніше не думала що путівник може бути настільки цікавим і повним почуття гумору. Віват невідомому автору! З путівника ми дізнались багато про характер венеціанців, які складали свої пам"ятки архітектури, як конструктор лєго, з усього, що награбували в інших місцях. Можливо без цього різнобій і специфіка архітектурних пам"яток Венеції не кинулась би мені в очі. Автор путівника потурбувався навіть про дрібниці - ціни на всі різноманітні види громадського транспорту, що робити, коли шкода грошей на громадський туалет (всі вони в Венеції є платними), причому згадав навіть про безкоштовний туалет у макдональдсі (наша людина).
Вже в самому місті ми зрозуміли, чому наш хостел, який знаходиться в самому центрі Венеції був неймовірно дешевим - його власники повідомили в інтернеті про його близьке розташування (200м від центру міста) але зовсім забули про дрібничку - що ці двісті метрів центр міста і хостел розділяє гранд канал, переправа через який в обидва боки коштує половину вартості проживання за добу
В Венеції я дуже гостро відчула, як сильно любить мене Бог. Ввечері першого ж дня якийсь шустрий венеціанець витягнув в мене з наплічника гаманець з усіма грошима і наші з Надєю білети назад. Дуже дивно що при моїй неуважності я не надто пізно це помітила - хлопець щойно почав обганяти мене. Все що я могла зробити в той момент - перелякана, в чужій країні - це взяти його за руку і розгублено дивитись, лопочучи щось. Поблизу не було жодного поліцейського, хлопцеві не було б надто складно вихопити руку і піти далі. Навіть якби знайшовся хтось, хто захотів би мені допомогти - моїх речей при ньому вже давно не було - він встиг передати їх спільниці, яка пішла далеко вперед. Тоді, стоячи там і тримаючи його за руку я чудово розуміла що це кінець - якщо і вдастся через базу данних залізничників довести наше право на місця в поїзді, щоб повернутись назад, то моїх грошей мені ніхто не поверне. І наступний день був вже остаточно зіпсований.
Я досі не розумію і ніколи вже не зрозумію, що змусило цю людину покликати свою спільницю і повернути мені мою власність. Такі ситуації - переконливий доказ того, що Бог любить і турбується, що він є поруч. Це моя особиста апологетика...
Ми багато чого не зробили за ці два дні. Не випили кави за 7 євро на площі Сан-Марко, але я була цілковито щаслива, коли ми їли наші бутерброди сидячи просто на плитах набережної гранд-канала і дивлячись на венеціанський захід сонця. Так і не покатались на гондолі (завдання на наступний раз але добовий проїзний квиток на вапоретто ми за ці два дні використали повністю. Не побачили дуже відому картину Тіціана, яку як раз в цей період забрали на виставку до Вєни, але відвідали найпрекрасніший за своєю атмосферою храм в Венеції, в якому ця картина-ікона зазвичай виставлена. В цьому костьолі дійсно хотілося стати на коліна перед величчю Творця. Ми не побачили всі цікаві місця, не купили всі сувеніри, не сходили на виставку "Венеція і іслам" - і тому не дізнались, про причини мусульманських мотивів в архітектурі Венеції, не зробили всіх фотографій, які хотілося зробити, тому що я не взяла з собою зарядний пристрій для камери...
Але це був найпрекрасніший час в найпрекраснішому місті, в яке я дуже хочу колись повернутися.

@настроение: чудовий

@темы: Путешествия, События

---

Нам бы ночь продержаться...

Завтра їдемо до Венеції!
На мій превеликий жаль, практично без ніякого екстріму: квитки придбані в обидва боки і навіть друге місце в хостелі знайшлося в останню мить. Отже жодного автостопу (в кращому випадку) чи пошуків найдешевших електричок (принаймні), ніякої ночівлі просто неба для одної з нас - нічого особливо романтичного і незвичайного. Подорожувати доведеться "чинно и благопристойно" як і годиться серйозним молодим леді як ми з Надєю. Але два дні в Венеції - подія вже сама по собі не з найординарніших, тому я задоволена.
Крістіан дізнався сьогодні, що ми їдемо завтра пів на шосту ранку, а повертаємось в понеділок пів на восьму - знову ж таки вранці - був, бідолашний, шокований. Охав і хвилювався що ми будемо зморені і виснажені. Отже для нас тепер справа честі і принципу випромінювати в понеділок радість і ентузіазм, навіть якщо не доведеться поспати перед цим вночі.

Але ми вже дуже виснежені. Вчитися з ранку до вечора п"ять днів на тиждень - не так вже і важко, але коли тебе вчать розумні цікаві люди. Коли ж приїзджають захоплені собою і своєю геніальністю "маркуси", висидіти з розумним обличчям цілий день - справа не з найлегших. Змінити картинку на два дні - це саме те що потрібно.
Думаю що за ці чотири тижні ми заслужили уік-енд в найромантичнішому і найнезвичайнішому місті Європи.

@настроение: ентузіазм

@темы: События

---

День двадцять третій

Коли ми приїхали в Шлосс, я страшенно зраділа, побачивши тенісний стіл. Але пройшов майже місяць, а ми до столу так жодного разу не підійшли - то м"ячиків не було, то настрою, то часу...
Але, нарешті, сталося! Вже третій день ми з Надєю граємо. Я одразу відчула себе гуру настільного тенісу, який має хоч одного, але учня Як все-таки швидко забувається, що навіть п"ятикласник, який тримав ракетку більше трьох разів має непогані шанси мене обіграти. Але Надя прогресує дуже швидко і вже сьогодні мені довелось докласти зусиль щоб виграти. Здається моя кар"єра гуру наближається до свого завершення майже не почавшись.

Висидіти на лекціях все важче. Вже відвідують геніальні думки скласти розклад, за яким кожна з нас по черзі могла б прогулювати заняття, відпочиваючи і займаючись власними справами. Але нас надто мало. Ну і кожна з нас - надто яскрава До того ж несправедливо - Ієва вже двічі прогулювала без особливих наслідків. Але варто було мені вчора потихеньку злиняти з перегляду програмного фільма (які Крістіан завів моду дивитись в нашій з Надєю кімнаті), як зранку на мене чекав допит - де була, чим займалась? Наді прогуляти нашого улюбленого Маркуса з ранку також не вдалося. Вона була помічена за сніданком і довелося повернутись після перерви.
Маркус заслуговує окремих кількох слів. Сьогодні зранку я нарешті зрозуміла, кого він мені нагадує - продукт схрещування Гамлета і містера Біна. Це було б весело, якби не доводилось щодня спостерігати безглузду дивну суміш пафосу і комізма. Слава Богу завтра останній день нашого з Маркусом спілкування! Просто не віриться. Політологія, яка проходить після обіду, набагато цікавіша, да і викладач - дуже мила жінка, яка поєднує в собі шарм і ненав"язливість, якості (особливо остання) які я найбільше ціную в тутешніх викладачах. До того ж її англійська, хоч і британська, дуже чітка і зрозуміла. І обличчя, особливо посмішка, в неї дуже слов"янське. Але чи то мало нового матеріалу для мене, а може втома дається взнаки, але мені все більших зусиль доводиться докладати, щоб не образити гарну людину своїм пустим стільцем на її уроці.

В Україні зараз похмура тепла погода. Тут також тепла, але дуже сонячна. Нарешті видно гори, які до того були сховані низькими хмарами. Та я, замість того, щоб використовувати наші коротенькі перерви, милуючись краєвидами, проводжу вільний час біля комп"ютера. На щастя на цих вихідних ми з Надюшею таки їдемо в Венецію - вже куплені квитки, заброньований хостел. Правда з хостелом вийшло весело - ми розслабились, а коли надумали, нарешті, броніювати місця, множина слова "місце" перестала бути актуальною, зогляду на останнє ліжко, яке залишилось в дуже дешевому хостелі, який знаходиться, до того ж в центрі Венеції. Завтра спробуємо знову - раптом хтось відмовиться від броні. А як ні, доведеться викликати співчуття адміністратора хостела на зразок: "Самі ми не місцеві, пустіть переночувати" і обличчя такі - жалосливі-жалосливі. Ще варіант - спати на вокзалі, чи просто неба - хоч буде що розповісти онукам! Звіт про наші пригоди обов"язково буде.

@темы: События

---

Якщо комусь потрібен майстер-клас по скигленню і псуванню настою оточуючим - звертайтесь до мене Вчора я була особливо в ударі і найближчі оточуючі дізнались що в мене все погано (моя англійська деградує, болить голова, немає настрою, невчасно сіла батарея камери, сонця або немає, або світить не туди... бла-бла-бла). Тому Наді довелось приводити мене до тями. Їй вдалося дуже якісно мене підтримати, переконати, що мої геніально розумні думки зрозумілі навіть у викладенні моєю англійською і що я молодець. А ще дивились фільм Amazing grace, англійською мовою. Не дивлячись на те, що говорили там дуже швидко, я переважно все зрозуміла.
А сьогодні почав з нами працювати новий викладач - британець. Після Тіма і нашої економічки, я почала побоюватись британців. Але Маркус говорить не надто швидко і досить зрозуміло, що також вплинуло на моє гарне самопочуття. А ще я почала, нарешті, говорити!
Сьогодні був чудовий день, після обіду не було занять і ми з Надєю знову спустились в місто - пройтись по магазинам. Я знову витратила частину своїх євро на одяг. Але мені страшенно подобається те, що я придбала, особливо піднимає настрій шарфик, який пасує до купленої в суботу кепки.
В місті гуляли також наші американські діти, які примудрились нас обійти на підйомі і зайняти тенісний стіл раніше ніж ми, захекані, дійшли до замку. Ця, досить передбачувана обставина змусила нас до вечері поспілкуватись з нашими залізними друзями, але після вечері ми маємо намір бути біля тенісного столу першими.

Закінчився гострий напад суму за домом, 3 тижня, які залишились до поверння на батьківщину я вирішила просто насолоджуватись життям. Хто зна, коли наступного разу доведеться так довго побути в Європі

А ось тут результати вчорашньої післяобідньої прогулянки в гори
www.facebook.com/album.php?aid=8730&l=296c5&id=...

@настроение: Веселий

@темы: Покупки, События

---

Третій уік-енд в Австрії.

Дівчата почали збиратися о п"ятій ранку до Зальцбурга. Я у напівсні знову подумала про те, а чи не рванути мені все-таки з ними? І тут згадала, що мені варто було б перед такою подією вимити голову, тому я заснула далі вже без докорів сумління і зайвих сумнівів. Наступного разу прокинулась вже о десятій, з відчуттям, що життя таки прекрасне, а вихідні - найпрекрасніше що в ньому є. Сумнівів стосовно Зальцбурга більше не виникло. В тому, щоб залишитися самій хоч і є величезний плюс - можливість побути недовго насамоті в спокої і тиші, але є і негативні сторони. Одна з них - необхідність самій спілкуватися з людьми, не ховаючись за спини подруг, які знають англійську і можуть в крайньому випадку підстрахувати і перекласти. За ланчем мені довелось сісти за столик до Мірії, оскільки ми були перші. Як я і боялась, Мірія відчула своїм обов"язком розважати мене бесідою, правда, на мій великий подив, я все зрозуміла і змогла навіть підтримати розмову. На лекціях розуміти легше - я не напружуюсь, щоб все розуміти, тому і розумію, мабуть. Але коли звертаються особисто до мене, спрацьовує: "Раптом почну тупити?" ну і звісно, починаю
Потім, з якоїсь дурості, я погодилась з"їсти морозива після ланчу. Морозиво принесла Пєтра і передала запрошення Ізабель прийти до неї додому на другу - випити разом чого-небудь і щось із цим чим-небудь з"їсти. Звісно в мене були плани, як провести цей день, я хотіла сходити на шопінг, потім поблукати містом, посидіти біля озера і повернутись на вечерю до замку. Але відмовитись від запрошення було б неввічливо. Хоча хто-зна, може і є ввідчливі форми відмови, але мені вони поки не відомі: важко знати напевно, яка буде реакція на твої слова.
Мені страшенно цікаво, цим австрійцям дійсно так приємно нас розважати? Щовихідних ми у когось в гостях, а по буднях нас запрошують до себе Крістіан та Йоханна: за неповних три тижня ми вже були у них чотири рази. Мені дуже хочеться вірити, що це щире бажання розважити бідних іноземок. По версії Анджея, привітність австрійців - це щось на зразок маски, під якою ми ніколи не дізнаємось що ховається. Хоча, якщо б я не боялась мовного бар"єру, то відчувала б вдячність за турботу і увагу. Не знаю, навіть.
Отже, спочатку я засмутилась. Але потім схаменулась - чом би і ні? Шоппінг можна перенести і на понеділок - після ланча в нас буде цілком вільний час (хоч інтуїція мені підказує, що привітні австрійці знову не дадуть нам понудьгувати).

Щойно прийшла Вікторія, сказала, що ми можемо зателефонувати до Ізабель і перенести наше чаювання на четверту, а поки сходити на шопінг
Я вже казала що життя прекрасне?
Зараз ідемо з нею в місто, буду намагатись розгледіти у Вікторії щось.

@настроение: грайливий

@темы: Наблюдения, События

---

Шопінг, який не відбувся

Несподіванка, в Європі одяг дешевший, ніж в Україні. Я раніше вже принесла богові шопінгу невеличке приношення у вигляді сережок та шарфа, але це його не задовільнило аж ніяк. Сьогодні заняття закінчилися раніше і ми з Надєю та Ларисою спустилися в місто, щоб продовжити обряд жертвоприношення, причому для жертви призначалась і наша вечеря, яку було вирішено перенести на наступний день Магазини тут не працюють в неділю взагалі, причому ніякі, а в суботу більшість не працює після дванадцятої. Не знаю як в усій Австрії, але в маленькому містечку, як Міттерзіль це напевно так. Натомість п'ятниця - ідеальний день для шопомана - робочій день подовжений.
Але, як виявилось, австрійці сьогодні влаштували собі позапланову неділю, на честь події, коли останній німецький солдат залишив Австрію під час другої світової війни. Здається це важливий день для народа, люди навіть надягають сьогодні національний одяг. Тепер цікаво було б знати, як вони святкують день незалежності, якщо навіть день звільнення святкується з таким розмахом. Десь в місті грав духовий оркестр, але на цей раз ми вже обрали вечерю.
Завтра матиму можливість зробити чергову спробу витратити свої євро, в той час коли дівчата блукатимуть Зальцбургом. Я намагалась себе переконати, що мені також варто туди поїхати, але зрозуміла нарешті, що не хочу цього. Мені насправді дуже цікаво поїхати до Венеції, важко уявити, поки що, як може виглядати місто на воді. Це дійсно хочеться побачити. Так само як і Амстердам, який мені страшенно хочеться колись відвідати зовсім не тому, що це місто легальних наркотиків та інших розваг, а тому що це місто каналів. А ще я б хотіла побувати в Копенгагені, в якому жила моя улюблена дитяча письменниця Астрід Ліндгрен, і який вплинув на її чудові казки.А ще я вкотре переконалась, що поїздки кудись натовпом - це не моє. Місто, в яке їдеш, хочеться не стільки побачити (в решті всі вони схожі одне на одне, відрізняються лише деталі), скільки відчути його емоції, пожити його життям. Весела компанія приїзжає з власним настроєм і життям, які зменшують здатність відчувати щось інше. Отже у Зальцбурга цього разу не залишається шансів мене побачити

@настроение: Ностальгійно-сумний

@темы: Покупки, События

---

На початку було...

Сьогодні гарний день щоб почати щоденник, в мене є багато ідей, вражень, переживань, які хочеться виплеснути назовні.

Це мій сімнадцятий день в австрійських Альпах. Нарешті повернулась осінь. За два останніх тижня ми бачили чи не всі погодні можливості цієї місцевості: тепло літа, спокій осені, красу зими. Сьогодні наші заняття супроводжував шум капелі. Зараз знову тепло, світить яскраве сонце, небо знову синє і прозоре. І тихо... Так само тихо всередині мене (знову мимоволі згадується мій улюблений рекламний слоган: "Радіти життю можна тихо").

Сьогодні знову думаю про те, як по-різному я дивлюся на світ щодня і, відповідно, яким різним я його бачу. Тому що всі ми бачимо світ через окуляри власних переконань, і тоді все навколо здається правильним і впорядкованним. Але інколи скло наших окулярів брудниться або запотіває. Тоді стає незатишно жити, некомфортно. Все стає сірим і неправильним. Хочеться в усьому розчаруватись або все змінити - знати б як. Але насправді все просто - достатньо лише протерти власні окуляри. Сьогодні такий день. Я живу в правильному світі. Все логічно пояснюється, все зрозуміло, є надія та впевненність що вона здійсниться, втілиться. Все має сенс: події, обставини; все взаємопов'язане: закони природи та психологічні закономірності; все може бути зрозумілим і ясним - досить поставити запитання і відповідь на них обов"язково знайдеться.

@музыка: звуки тиші

@настроение: радість

@темы: События