Сьогодні гарний день щоб почати щоденник, в мене є багато ідей, вражень, переживань, які хочеться виплеснути назовні.

Це мій сімнадцятий день в австрійських Альпах. Нарешті повернулась осінь. За два останніх тижня ми бачили чи не всі погодні можливості цієї місцевості: тепло літа, спокій осені, красу зими. Сьогодні наші заняття супроводжував шум капелі. Зараз знову тепло, світить яскраве сонце, небо знову синє і прозоре. І тихо... Так само тихо всередині мене (знову мимоволі згадується мій улюблений рекламний слоган: "Радіти життю можна тихо").

Сьогодні знову думаю про те, як по-різному я дивлюся на світ щодня і, відповідно, яким різним я його бачу. Тому що всі ми бачимо світ через окуляри власних переконань, і тоді все навколо здається правильним і впорядкованним. Але інколи скло наших окулярів брудниться або запотіває. Тоді стає незатишно жити, некомфортно. Все стає сірим і неправильним. Хочеться в усьому розчаруватись або все змінити - знати б як. Але насправді все просто - достатньо лише протерти власні окуляри. Сьогодні такий день. Я живу в правильному світі. Все логічно пояснюється, все зрозуміло, є надія та впевненність що вона здійсниться, втілиться. Все має сенс: події, обставини; все взаємопов'язане: закони природи та психологічні закономірності; все може бути зрозумілим і ясним - досить поставити запитання і відповідь на них обов"язково знайдеться.