Записи с темой: НАБЛЮДЕНИЯ (13)
12:09

моешь чашку, думай о чашке
Шоппинг, господа, это вид спорта. И не потому, что азарт, адреналин и радость от результата, а потому, что это пот и слезы серьезные усилия, требующие врожденного таланта и специальной подготовки, коими обладает далеко не каждый.
Это не значит, что радость покупки не всем дана. Но приятная покупка — как спонтанная гимнастика — помахал ногами-руками, потянулся хорошенько и получил массу удовольствия. Шоппинг же — это как посещение спортзала трижды в неделю — чтобы начало получаться нужно втянуться и не терять форму.
С прискорбием вынуждена признать, что и в спорте, и шоппинге я одинаково безнадежна.
Поиски очередного одноразового платьица меня совершенно измотали, заставив придти к очевидным выводам об отсутствии у меня психологической устойчивости и физической выносливости, необходимой настоящему шопперу и, в конце-концов, о том, что мой гардерооб и так перенасыщен одноразовыми, по причине любви к удобной одежде, платьицами.

@темы: мысли вслух, наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Вчера был неожиданно очень интересный день.
Руководитель фотостудии еще на прошлом занятии рассказал про парад невест. И произнес что-то вроде: "Может быть мы даже поснимаем". Вот это "может быть" в его фразе мне, признаться, понравилось больше всего и я очень рассчитывала на неопределенность.
7 причин, почему все-таки получилось неплохо:
Причина 1 Я переборола свой комплекс снимать людей, которые меня об этом не просили. При чем так качественно переборола, что ни о чем не подозревающим людям в парке страшно повезло, что у меня села батарея сразу же после того, как я покинула мероприятие.
Причина 2 Очень понравились фотографы. Действие основного правила "не мешать другим фотографам" я увидела сразу же, как о нем узнала. Дружелюбные реплики и подчеркнутое стремление не помешать, благодарные возгласы, когда ты первая заметила интересный сюжет и готовность поделиться своим своздавало атмосферу единения, в которой мне очень понравилось побыть.
Причина 3 Я обожаю свой город. При рекордном количестве случайно встреченных друзей, хороших знакомых, давних знакомых и просто знакомых, с которыми убей, не помнишь при каких обстоятельствах общался - тут уж не до экзистенциального одиночества.
Причина 4 Невесты. На самом деле невестами их делали только свадебные наряды, потому что все они вышли замуж в течение прошлого года, а вчера просто воспользовались случаем еще раз покрасоваться в платье. Некоторые были очень красивыми, но все - очень милыми и я получила удовольствие от всего процесса, не смотря на свое глубокое непонимания такого социально-культурного явления как свадьба.
Причина 5 Репортажная съемка. Только вчера я немного поняла, что это и прикоснулась к тому, как это. Оказывается, мои предыдущие представления были достаточно расплывчатыми и большей частью неверными. Очень хочется этому научиться и я рада, что была возможность просто попробовать.
Причина 6 Эмоции. Только мы поговорили о том, что ветер - это замечательно для съмки, потому что ветер создает движение и эмоцию, как эмоции полностью меня захватили и я получала настоящее наслаждение от всего, что происходило вокруг. Чувство, что вокруг происходит нечто и ты в самой сердцевине этого нечто и даже какая-то его часть - необыкновенное. Когда, перед тем как уйти, я подошла к нашему руководителю, поблагодарила и сказала, что получила массу удовольствия, от усмехнулся и ответил, что заметил. Да уж, значит радость была не только искренней, но и детской.
Причина 7 Вовремя поставленная точка. Когда я сняла последнюю невесту, махавшую из машины, все фотографы уже сидели в микроавтобусе и стали звать ехать дальше - в машине оставалось последнее место. И тут случилось то, что со мной случается достаточно редко и что я очень люблю переживать - внутреннее чувство "Пора". Мне хотелось побыть дольше, но возникло ощущение, что я уже сделала здесь все, что могла и могу уходить. Я попрощалась и отправилась через парк домой, еле сдерживаясь, чтобы не снять трех мальчиков, которые как воробьи на проводе сидели на лавке, попивая пиво. Сдержалась и чуть дальше хотела снять красивую затененную дорожку, как окончательно умерла батарея в камере. Хорошо, когда все заканчивается именно так.

Ну и, собственно, результаты. Ничего особенного, просто итог хорошего дня.
Парад невест


@темы: фотография, наблюдения, событие

23:55

моешь чашку, думай о чашке
Наконец-то у меня больше нет проблем с личностной идентификацией.
Я - граммар наци.
подтверждение диагноза

@темы: наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Алла Олександрівна, сплативши всі кредити, не знала куди подіти зарплату, тепер вона лікує зуби і питання призначення наступного кредиту її більше не хвилює. У схожий спосіб була вирішена і моя проблема – як би урізноманітніти свої вихідні – обидва останніх провела в стоматологічній кліниці. Тепер посміхаюсь, пригадавши як вчора, коли сиділа в черзі до лікаря, уявляла якою щасливою буду вже за годину, коли з зубом буде все гаразд на наступні (з моїм щастям) принаймні півроку. Як виявилось, це був лише перший з багатьох днів лікування.
Якби в мене був чарівний пульт – я б обов’язково ним скористалась щоб пропустити неприємну процедуру ковиряння в моїх яснах, але, як виявилось – багато би втратила таким чином. Сидіти в черзі до хірурга-стоматолога – те ще задоволення. Познайомилась з дівчиною, яка сиділа поруч і була переді мною в черзі. Був правда ще хлопець, з яким ми їхали в одній маршрутці і який перед кабінетом випередив мене всього лише на півколеса, але перший – то перший. Так от, за десять хвилин я дізналась купу корисної інформації від своєї нової знайомої, примудрившись задати всього лише одне запитання – як звати нашу лікаря ))) А саме:
- вона заміжня;
- у її чоловіка дуже міцні зуби, та стоматологів він боїться все одно, оскільки раз лікувався невдало – було боляче (щось мені здається, що чим здоровіші зуби, тим болючише їх лікувати – може вони чинять супротив?);
- що вона дуже хвилюється (коли вчергове з цього приводу вона побігла до туалету, то попросила мене подивитись за її одягом і сумочкою – мене завжди розчулює ця ненормальна довіра, яка виникає між людьми перед кабінетом лікаря )))) Може спільне нещастя робить добрішими?)
- що народити легше, ніж лікувати зуби (Я думаю. Принаймні після пологів щось додається, а після стоматолога як не крути – віднімаєтся);
- що їй видалили обидва верхніх зуба мудрості, тепер на черзі нижній;
- що зуби виривають недовго – в середньому 15 хвилин.
Ну і багато ще іншого. Я чомусь розвеселилась, дивлячись на трагічні обличчя товаришів по нещастю.сміємося разом


@настроение: радість інваліда

@темы: Наблюдения, События

моешь чашку, думай о чашке
Чи має щось спільне з об"єктивністю така загадкова ефімерна субстанція як відчуття (або передчуття) весни? І що воно таке? Раніше я була переконана, що це відчуття базується на запаху. А ще пишалася тим що в мене воно з"являється раніше ніж у інших. "А раптом це всього лише глюк", - сьогодні ця думка охолола мою гордість з приводу власної над-інтуїції. Але якщо і глюк, то колективний. Вчора Алла Олександрівна прийшла на роботу і повідомила що відчула весну. Вперше це зробив хтось ще до того, як я особисто констатувала цей факт. Чи то я зранку надто поспішала на роботу, чи втрачаю кваліфікацію, але весну я з подивом таки відчула лише ввечері. І сьогодні також, і знову - ввечері. І мабуть це все-таки не запах, оскільки до перших квітів, бруньок та іншої весняної пахучої беліберди ще чекати і чекати. Попереду і морози, і березневий сніг і безліч всього, чого краще б вже не було але на що необхідно настроїтись, щоб не зустрітись з черговим розчаруванням в житті :yes:
Отже цей рік вже відомий таким надзвичайно раннім початком весняного глюку. Вітаю себе і тих для кого це також подія :pozdr:

@настроение: весняний

@темы: Наблюдения, События

моешь чашку, думай о чашке
Cьогодні не поспішала і вирішила розширити кругозір – проїхалась в тролейбусі. Розповім про свої яскраві враження (все-таки не кожен і не часто собі дозволяє таку розвагу).
В тролейбусах знову потрібно компостувати квиточок – як в часи мого дитинства.
Як остаточно з"ясувалось, я все-таки до паніки боюся активних божих кульбабок :) Спочатку я сіла на вільне місце, але потім жахнулася думки, що якась бабулечка може над моєю головою почати «роздуми вголос» про «особливості сучасної молоді», тому почала зорким оком виглядати відповідну бабулечку, якій можна буде поступитися місцем. Всі божі кульбабки, ніби змовившись, одразу повертали праворуч від входу, поглиблюючи мій невроз, оскільки я мала місце як раз біля дверей ліворуч. До того ж біля мене весь час стояли стіною чоловіки (непідходящого для поступання місцем віку), які не давали кульбабкам можливості опинитись в поле моєї дії. Коли ж, нарешті, вже біля «Зоряного» повз мене опинився підходящий об’єкт і я підхопилась щоб виконати нарешті свій задум, кульбабці вдалося-таки мене здивувати – вона почала відмовлятися і умовляти мене сидіти. Але я була невблаганна і рішуче усадила бабульку на своє місце.
Після того я зробила ще одне спостереження – їхати в тролейбусі можна тільки сидячи. Бабулечки і дідулечки в нашій країні звикли що ніхто нічого не дає – все потрібно виривати руками і вигризати зубами. Це дуже відчуваєш в громадському транспорті, над яким вони вже давно взяли повний контроль і відчувають себе на своїй території (схоже більше таких місць в Україні не існує :( ). Дві зупинки, які залишилось, мене безжально пхали, штовхали і затискали - ніби в якості помсти за свою старість і непотрібність наступним поколінням...
Проте зекономила цілих 30 копійок.
В тролейбусах якась підвищена концентрація негативу - безнадьоги, песимізму, бідності.
Мої батьки не повинні їздити в тролейбусах.


@темы: Наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Про те, яке безпрецендентне та унікальне явище ми спостерігаємо щодня я усвідомила зовсім нещодавно – коли стала свідком того, як один іноземець (який часто буває в країнах післярадянського простору) намагався пояснити іншому (який не бував ніде, окрім Європи) сутність загадкового явища «машрютка», а в очах останнього так і не з’явилося жодного проблиску розуміння предмету розмови.
В щоденному звичному добиранні на роботу, з роботи і просто так, ми не помічаємо, що маршрутка – це, виявляється, явище багатогранне і неоднозначне; невичерпне джерело для спостережень за людьми і спостереження різних ситуацій, які здатні або покращити, або (особливо в години пік) погіршити настрій на весь день 
До середнього класу, який (серед іншого) може дозволити собі їздити на власному автомобілі, в Україні поки що, на жаль, належить меншість населення. Одна машина на родину – то вже показник певного добробуту для наших співвітчизників, тому поки що саме в маршрутці можна побачити представників абсолютно різних категорій більшої частини населення, з усіма, притаманними їм особливостями.
Яку б соціально важливу тему не підняти – кожну з них можна спостерігати в найпоширенішому українському громадському транспорті, а побачений матеріал дає можливість для певних узагальнень та висновків.
От, наприклад, популярне останніми роками гендерне питання. Коли спостерігаєш, як чоловіки, розпихаючи ліктями жінок і дітей, кидаються до жаданого, щойно звільненого місця, все з гендерним питанням в країні стає зрозуміло. Або ж коли сидить галерея молодих гарних хлопців і коли входить якась бабушка, то місцем чомусь поступається дівчина. До цього так звикаєш, що коли бачиш старшокласника, який поступається місцем дівчині – переповнює гордість за наступне покоління.
А мовне питання? «Зупиніть на остановкі»! «Остановіть на зупинкі»! «На зупинці, пажалуста»! Кожного дня в маршрутці можна почути безліч подібних перлів. І скільки б не переконували знайомі філологи, що це – центральноукраїнський діалект, з мовним питанням, як на мене, теж не все гаразд.
А ще цікаво спостерігати за людьми, які впевнені що їх ніхто не помічає. Або які самі не помічають інших. Ось, наприклад, дівчинка, яка плаче у вікна. Тихенько, але, судячи по запухшему обличчю – вона не просто трішечки засмутилась. А ззаду сидить парочка і цілується (чую лише звуки і від цього ще веселіше). А ось зовсім кумедна ситуація: бабуся – на вигляд – божа кульбабка, але щойно рішуче дала відсіч водієві, який намагався її примусити оплатити проїзд, як одразу ж причепилася до першої дівчини, яка впала їй в око з запитанням, чи не хоче та поступитися місцем :) Безліч ситуацій: кумедних, обурюючих, сумних... І цей атракціон коштує всього 80 копійок.
Маршрутка, крім всього іншого, тренажер і тест людяності в людині. І в ній, як мало ще в якому місці дуже важливе почуття гумору, без якого інколи дуже важко спостерігати пікантні особливості нашої держави...


@темы: Наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Сьогодні працювала.
Звучить гордо, але якось соромно так нахабно брехати.
Чесно кажучи, я не надто втомилася, виконуючи робочі завдання :) Планів, як провести неділю на роботі було багато, але це не завадило мені цілісінький день читати Антохин щоденник. Всі тридцять з чимось сторінок. Правда менше десятка залишилось, планую сьогодні закінчити.
Захопило неймовірно. Я взагалі дуже люблю читати чужі щоденники. А читати про невідомі сторінки з життя добре знайомої людини - щось зовсім неймовірне (саме так я сприймаю будь-який новий досвід). Вичитала купу гарних і веселих віршів (навіть натирила собі), цікавих ідей для ведення щоденника, які ніколи не використаю, оскільки не хочеться опускатись до плагіату.
А потім в мене зіпсувався настрій. Можливо я, як завжди, не встигла відключити вразливість і нахапалась депресивних мотивів Тохиних "послань в майбутнє". А може стало сумно читати про цілий шмат з життя людини (аж три роки) з купою подій, стосунків, настроєв і зв"язків - в яких немає для мене ніякого місця (тупо відчула себе "за бортом"). Хоча, скоріш за все - ні те, ні інше не пояснює моєї раптової зміни настрою. Або і те і інше разом і ще щось. В голові ще деякі припущення, але подумаю над цим якось на дозвіллі - щоб точно знати, чого очікувати від себе наступного разу і як реагувати.


@темы: Наблюдения, Случаи

моешь чашку, думай о чашке
Щойно мною було відкрито секрет протистояння пролетаріату і інтелігенції! :)

Нагадаю суть непорозумінь між цими категоріями громадян. Широко відомо, що інтелігенція тільки те і робить, що замислюється над сенсом життя, цінностями і проблемами моралі. Натомість пролетаріат вважає всі ці роздуми марно витраченим часом. А інтелігенція, відповідно, переконана, що від пролетаріату даремно і очікувати іншого, оскільки стереотип про те, що руками працює той, хто не вміє це робити головою ще ніхто не відміняв. Ну а я, нажаль, баришня, підвладна стереотипам, оскільки досі відносила себе до інтелігенції (хоча б тому, що якби мені довелося годуватися роботою руками, я би жила голодною). І так би може я і жила далі із обмеженним світосприйняттям, якби в моєму помешканні досі не тривав ремонт, а посеред кімнати - колонна. В свій час я наполягла, щоб колонну не штукатурити, а залишити цеглу. Сьогодні я штукатурила шви між цеглинами власними ручонками. І що би ви думали - отримала масу задоволення! І зробила ще одне відкриття - коли робиш щось руками, не залишається місця для складних думок. А результат, який бачиш одразу, приносить ще одне задоволення і складні думки не лізуть в голову навіть після закінчення роботи. Ниючі м"язи руки, не звичні до кельми і шпателя - ще один, побічний результат ;)
На робочому місці я бачу безліч негативних прикладів людського існування: невдалі наслідки усиновлень; дорослих, але абсолютно непристосованих до життя людей, дітей, над якими знущаються батьки. А результати власної роботи, на жаль, не завжди помітні одразу. Це все не надихає на позитивне мислення.

З цього я роблю висновок, що більш благополучною і психологічно-екологічною є пролетарська праця.
Тому у мене є нова мрія. Почати працювати руками, оскільки починаю підозрювати, що не рідко головою працюють ті, хто не вміють щось створювати руками.

@темы: Наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Зараз мій найулюбленіший час в замку - вечір п"ятниці. Сьогодні я вже розповіла свій спіч англійською - і навіть не дуже осоромилась при цьому, попереду два вихідних дня: два ранки, коли можна до схочу спати, приймати душ для задоволення, а не тому що потрібно дуже швидко це зробити, можливість потинятись по замку, обійти ще раз округу, сходити в місто і подивитись на що ще можна витратити останні євро і багато інших чудових можливостей. Звичайно ці вихідні будуть як і всі попередні дещо нудними і навряд виправдають покладених на них сподівань, але це зовсім не псує мого святкового настрою. Зараз закінчу цей запис і піду до нас в будиночок - дівчата собирались влаштувати сьогодні вечірку. Нам з Надєю не їхати, як їм, в Зеламзи завтра, то ми можемо собі дозволити культурну програму на цей вечір.
Залишився тиждень казки перед поверненням до повсякденного життя. Я вже встигла почати сумувати за домом, за батьками, за родиною і друзями. Мені не хочеться навіть хвалитися своїми враженнями і фотографіями - просто хочеться бути з ними. Я дійсно хвилювалась, що після всього цього буржуазного благополуччя мені буде сумно повертатись додому. І просто щаслива від того, що це не так.
В мене багато думок про те, чому так важливо жити на батьківщині, чому Україна все-таки більш рідна мені, ніж Європа, за що я її люблю - і я обов"язково напишу про це колись.
Але зараз мені хочеться просто бути вдячною - бережливо підрахувати все, що я отримала тут, розкласти по полицях, записати в амбарну книгу - щоб все це залишось зі мною, щоб я могла до цього повертатись, коли життя знову здастся мені сумним і сірим, коли виникне спокуса жаліти себе і заздрити комусь. Останній тиждень - хіба не чудовий час для підбиття підсумків? ;)
Мені є за що бути безмежно вдячною. Вся ця поїздка - диво, чи, принаймні, здавалась мені не більше ніж дивом ще півроку тому. Я ніколи не думала, що зможу пожити півтора місяці в справжньому замку, в центрі Європи. Що матиму можливість подорожувати Європою, відчути себе європейкою хоч недовго.
Гори - це ще одне диво. В Карпатах можна зрозуміти що таке гори, які вони прекрасні і величні. Але Альпи - просто приголомшують, викликаючи захват і тремтіння. Люди і людські стосунки - це ще одне неймовірне диво. Вчора, разом з Крістін і Пєтрою - австрійками, які працюють в замку - ми грали в теніс, сміялися, танцювали фламенко - прямо навколо тенісного столу, і я, здається, остаточно поставила жирну галочку в графі "звичайні люди" навпроти австрійців. В кожної нації є свої таракани, які здаються незрозумілими і дурнуватими представникам інших народів, але всі ми - звичайні люди. Крістіан Бенсель - ще один австрієць, який викликав в усіх нас безліч протирічивих емоцій - а тепер я просто не уявляю, що існує життя без його постійної присутності, зауважень, постійних завдань, його невпевненості в собі і його хлопчачих посмішок. І дуже приємно бачити, як змінилось його ставлення до нас - з повного нерозуміння наших взбаламошних жіночих характерів до симпатії і розуміння, як ми намагаємось його підтримати.
Я рада з того, що стала свідком складних і прекрасних стосунків Олесі з Джеррі - це теж диво, яке не можна спостерігати не тамуючи подих.
Венеція! Найбільше диво, яке я просто не можу не згадати, хоч і присвятила їй окремий запис. Насправді Венеція - то не диво, а шкатулка з дорогоцінностями, які можна перебирати, милуючись кожною прикрасою-подією.
І Надя. Надя стала моїм щасливим квитком в Австрію, моїм язиком - кожного разу, як мені не вистачало англійських слів (майже безупинно) - моїм компаньоном в усіх справах - я настільки звикла, що вона весь час поруч, що просто не уявляю, що буде, коли все закінчиться. Без неї в мене б не вистачило рішучості поїхати в Венецію. До Наді я щиро вважала час, витрачений на путівники даремно витраченим - і мало не втратила через це багато гарних місць і цікавих можливостей в Венеції. Люди - це найбільший скарб, який може бути і який найлегше втратити.
А ще мені дуже добре від того, що вдома на мене чекають батьки, що в мене є брат і Марішка, і Ігорьоня, і племінник, якого я ще не знаю, але з нетерпінням чекаю. В мене є робота, є колеги, є друзі - варто інколи їхати кудись більше ніж на пару тижнів - вблизу ці всі прості радості не так легко розгледіти.
Ну і я сама. Сподіваюсь я почала більше себе цінити, я навчилась мріяти і вірити що мрії здійснюються, я зрозуміла, що без чіткого планування свого життя, без постановки довготермінових і кототкочасних цілей життя втрачає сенс. Не розуміючи куди ідеш важко прийти в якесь пристойне місце...
Зараз згадую безліч депресивних щоденників, які є в мережі і стає дуже шкода того, що не всі люди можуть зараз побачити світ таким, яким його бачу я.
Сподіваюсь це ще триватиме...

@музыка: шум процесора лептопа, визг юних американських окупанток :)

@настроение: задоволення і приємна втома

@темы: Личное, Мысли вслух, Наблюдения

моешь чашку, думай о чашке
Здається в мене гострий напад графоманії :) Ніколи не думала що буду строчити стільки в щоденник. Вже третій за сьогодні запис. Мабуть це альпійське повітря на мене якимсь дивним чином впливає.

В мене невідомо звідки взявся смак в одязі. Причому якось інтуітивно - в магазині нагребла одягу "random", а потім виявилось що колір маєчки один в один як колір чобіт і дуже пасує до рожевого циферблату годинника. А Сіра кофточка, яку я на цю маєчку ношу - дуже пасує до каблучки, яку я взяла, а потім шкодувала про це. Ну і шарфик з кепкою, які пасують до всього вищепереліченого - просто вершина смаку ;) Я прямо починаю себе приємно дивувати :)
Мені подобаються слова Коко Шанель про те, що жінка, яка до тридцяти років не стала красунею - просто дура. В мене ще є трохи часу, але, здається, я роблю успіхи (дуже скромним голосом). Принаймні собі починаю інколи подобатись.


@темы: Наблюдения, Покупки

19:09

моешь чашку, думай о чашке
Так я вже казала що життя - неймовірно прекрасна штука?
Віка зателефонувала до Ізабель і повідомила її автовідповідач про те, що раніше 15.30 ми бути не можемо, тому якщо їй потрібно десь іти - вона може це зробити, а як ні, то ми з задоволенням чого-небудь з нею вип"ємо.
Потім ми пішли до магазину. Я просто обожнюю австрійські магазини. Продавщиці дуже привітні, але не нав"язливі, не потрібно сдавати сумки, не потрібно речі розносити на їхні місця - якщо щось не підійшло - просто вішаєш поруч примірочної. В речі, яка тобі сподобалась - можеш ходити по всьому магазину, дивитись у дзеркала, аж поки не зрозумієш, чи хочеш ти її брати, чи ні. І навіть це не ще не все. Придбавши річ, можна її повернути протягом двох тижнів - якщо не зовсім подобається.
Я придбала кепі - не дуже дешево, але в Україні вже два рок не можу знайти, маєчку і сукню на джинси! Це просто моя мрія, і дуже дешево. Просто не віриться, що речі можуть так дешево коштувати...
І я відкрила в собі щось нове - я таки шопоманка. Скоріше стала нею тут. Я дві години без перерви щось міряла і не зупинилась би ще довго, якби не бідолашна Вікторія, яка страшенно нудьгувала і весь час виходила на свіже повітря.
До речі щодо Віккі. Мені варто бути поблажливішою до людей. Вона мила дівчина. А в кого немає комплексів? У мене також є. Ми чудово поспілкувались цей час.
Тепер я знову повернулась до свого залізного друга. Точніше до Надюшкіного, але сьогодні він дружить зі мною, поки Надюшка блукає Зальцбургом.
Лептоп - нагальна потреба.

Вчора вночі приїхали американські тінейджери - якісь майбутні лідери - на свій сімпозіум. Обожнюю безпосередність американських дітей. Щойно вони ходили в гори, повернулись бруднючі, не закрили за собою двері, сміються, почали зі мною розмовляти - я прямо згадала старі добрі часи в Teen missions int'l :rotate:



@настроение: як після вдалого шопінга ;)

@темы: Наблюдения, Покупки

моешь чашку, думай о чашке
Дівчата почали збиратися о п"ятій ранку до Зальцбурга. Я у напівсні знову подумала про те, а чи не рванути мені все-таки з ними? І тут згадала, що мені варто було б перед такою подією вимити голову, тому я заснула далі вже без докорів сумління і зайвих сумнівів. Наступного разу прокинулась вже о десятій, з відчуттям, що життя таки прекрасне, а вихідні - найпрекрасніше що в ньому є. Сумнівів стосовно Зальцбурга більше не виникло. В тому, щоб залишитися самій хоч і є величезний плюс - можливість побути недовго насамоті в спокої і тиші, але є і негативні сторони. Одна з них - необхідність самій спілкуватися з людьми, не ховаючись за спини подруг, які знають англійську і можуть в крайньому випадку підстрахувати і перекласти. За ланчем мені довелось сісти за столик до Мірії, оскільки ми були перші. Як я і боялась, Мірія відчула своїм обов"язком розважати мене бесідою, правда, на мій великий подив, я все зрозуміла і змогла навіть підтримати розмову. На лекціях розуміти легше - я не напружуюсь, щоб все розуміти, тому і розумію, мабуть. Але коли звертаються особисто до мене, спрацьовує: "Раптом почну тупити?" ну і звісно, починаю :yogi:
Потім, з якоїсь дурості, я погодилась з"їсти морозива після ланчу. Морозиво принесла Пєтра і передала запрошення Ізабель прийти до неї додому на другу - випити разом чого-небудь і щось із цим чим-небудь з"їсти. Звісно в мене були плани, як провести цей день, я хотіла сходити на шопінг, потім поблукати містом, посидіти біля озера і повернутись на вечерю до замку. Але відмовитись від запрошення було б неввічливо. Хоча хто-зна, може і є ввідчливі форми відмови, але мені вони поки не відомі: важко знати напевно, яка буде реакція на твої слова.
Мені страшенно цікаво, цим австрійцям дійсно так приємно нас розважати? Щовихідних ми у когось в гостях, а по буднях нас запрошують до себе Крістіан та Йоханна: за неповних три тижня ми вже були у них чотири рази. Мені дуже хочеться вірити, що це щире бажання розважити бідних іноземок. По версії Анджея, привітність австрійців - це щось на зразок маски, під якою ми ніколи не дізнаємось що ховається. Хоча, якщо б я не боялась мовного бар"єру, то відчувала б вдячність за турботу і увагу. Не знаю, навіть.
Отже, спочатку я засмутилась. Але потім схаменулась - чом би і ні? Шоппінг можна перенести і на понеділок - після ланча в нас буде цілком вільний час (хоч інтуїція мені підказує, що привітні австрійці знову не дадуть нам понудьгувати).

Щойно прийшла Вікторія, сказала, що ми можемо зателефонувати до Ізабель і перенести наше чаювання на четверту, а поки сходити на шопінг :rotate:
Я вже казала що життя прекрасне? ;-)
Зараз ідемо з нею в місто, буду намагатись розгледіти у Вікторії щось.

@настроение: грайливий

@темы: Наблюдения, События