Про те, яке безпрецендентне та унікальне явище ми спостерігаємо щодня я усвідомила зовсім нещодавно – коли стала свідком того, як один іноземець (який часто буває в країнах післярадянського простору) намагався пояснити іншому (який не бував ніде, окрім Європи) сутність загадкового явища «машрютка», а в очах останнього так і не з’явилося жодного проблиску розуміння предмету розмови.
В щоденному звичному добиранні на роботу, з роботи і просто так, ми не помічаємо, що маршрутка – це, виявляється, явище багатогранне і неоднозначне; невичерпне джерело для спостережень за людьми і спостереження різних ситуацій, які здатні або покращити, або (особливо в години пік) погіршити настрій на весь день 
До середнього класу, який (серед іншого) може дозволити собі їздити на власному автомобілі, в Україні поки що, на жаль, належить меншість населення. Одна машина на родину – то вже показник певного добробуту для наших співвітчизників, тому поки що саме в маршрутці можна побачити представників абсолютно різних категорій більшої частини населення, з усіма, притаманними їм особливостями.
Яку б соціально важливу тему не підняти – кожну з них можна спостерігати в найпоширенішому українському громадському транспорті, а побачений матеріал дає можливість для певних узагальнень та висновків.
От, наприклад, популярне останніми роками гендерне питання. Коли спостерігаєш, як чоловіки, розпихаючи ліктями жінок і дітей, кидаються до жаданого, щойно звільненого місця, все з гендерним питанням в країні стає зрозуміло. Або ж коли сидить галерея молодих гарних хлопців і коли входить якась бабушка, то місцем чомусь поступається дівчина. До цього так звикаєш, що коли бачиш старшокласника, який поступається місцем дівчині – переповнює гордість за наступне покоління.
А мовне питання? «Зупиніть на остановкі»! «Остановіть на зупинкі»! «На зупинці, пажалуста»! Кожного дня в маршрутці можна почути безліч подібних перлів. І скільки б не переконували знайомі філологи, що це – центральноукраїнський діалект, з мовним питанням, як на мене, теж не все гаразд.
А ще цікаво спостерігати за людьми, які впевнені що їх ніхто не помічає. Або які самі не помічають інших. Ось, наприклад, дівчинка, яка плаче у вікна. Тихенько, але, судячи по запухшему обличчю – вона не просто трішечки засмутилась. А ззаду сидить парочка і цілується (чую лише звуки і від цього ще веселіше). А ось зовсім кумедна ситуація: бабуся – на вигляд – божа кульбабка, але щойно рішуче дала відсіч водієві, який намагався її примусити оплатити проїзд, як одразу ж причепилася до першої дівчини, яка впала їй в око з запитанням, чи не хоче та поступитися місцем Безліч ситуацій: кумедних, обурюючих, сумних... І цей атракціон коштує всього 80 копійок.
Маршрутка, крім всього іншого, тренажер і тест людяності в людині. І в ній, як мало ще в якому місці дуже важливе почуття гумору, без якого інколи дуже важко спостерігати пікантні особливості нашої держави...