Сьогодні працювала.
Звучить гордо, але якось соромно так нахабно брехати.
Чесно кажучи, я не надто втомилася, виконуючи робочі завдання Планів, як провести неділю на роботі було багато, але це не завадило мені цілісінький день читати Антохин щоденник. Всі тридцять з чимось сторінок. Правда менше десятка залишилось, планую сьогодні закінчити.
Захопило неймовірно. Я взагалі дуже люблю читати чужі щоденники. А читати про невідомі сторінки з життя добре знайомої людини - щось зовсім неймовірне (саме так я сприймаю будь-який новий досвід). Вичитала купу гарних і веселих віршів (навіть натирила собі), цікавих ідей для ведення щоденника, які ніколи не використаю, оскільки не хочеться опускатись до плагіату.
А потім в мене зіпсувався настрій. Можливо я, як завжди, не встигла відключити вразливість і нахапалась депресивних мотивів Тохиних "послань в майбутнє". А може стало сумно читати про цілий шмат з життя людини (аж три роки) з купою подій, стосунків, настроєв і зв"язків - в яких немає для мене ніякого місця (тупо відчула себе "за бортом"). Хоча, скоріш за все - ні те, ні інше не пояснює моєї раптової зміни настрою. Або і те і інше разом і ще щось. В голові ще деякі припущення, але подумаю над цим якось на дозвіллі - щоб точно знати, чого очікувати від себе наступного разу і як реагувати.