Може то вже мудрість?
Щось рано, правда.
Ну може то хоч її перші паростки?
І дійсно дивно. Немає жодних приводів для радості, але радісно. Ніяких причин для задоволення, але я відчуваю себе задоволеною. Все ні фіга не зрозуміло, та мені якось і не потрібно (нарешті) розуміти аж ВСЕ.
І навіть не так і багато хочеться.
І бажання якісь дивні.
Щось давненько в моєму житті не було лісу...
Насправді в моєму житті - як і годиться міській дівчинці - було не так вже багато лісу в принципі.
Їх було три

В третій ми з класом ходили на пікнік. Я навчалась, здається, в восьмому. Гарний ліс.
Ще один - називався Гербовецьким. Точніше так він називався в країні, де я жила. Але, оскільки він був просто велетенським і належав кільком країнам, то я цілком припускаю, що це була не єдина його назва. До чого ж там було гарно! Величні дуби пам"ятаю досі. Стовбури-колонни, що стоять на килимі з власного листя і ніякого неба - лише стеля з ще живого листя цих дубів. Це було таке дивне враження. Ти начебто точно знаєш, що ти в лісі, але не можеш позбутися відчуття, що це казкова зала, в якій ось-ось щось почнеться. Ти ще не знаєш що, але про всяк випадок не галасуєш, а чекаєш. Поважний вік дубів, що бачили в багато разів більше ніж мені дозволяла кількість прожитих років - впливав на природнє дитяче бажання верещати і веселитися. Чи, може, то був вплив дорослої людини, яка вчила нас, дітей, слухати...
А ще один ліс - в селі де жили бабушка і дідусь. Найкраще запам"ятались квіти. Я їх збирала, а мама розповідала як вони називаються, які вже занесені до червоної книги, тому їх не можна зривати - лише зрізати ножем стебла.
І запах.
Це самий милий ліс в світі. Можна лежати на землі і дивитися на проміні сонця скрізь сплетіння гілок і листя. І слухати як те листя шурхотить на вітрі. Це такий заворожуючий звук, який не приїдається, не дивлячись на одноманітність. І своєю я там відчувала себе лише в супроводі мами. Там вдома була вона. З лісом важко переходити на "ти", я завжди була в ньому лише гостею. І рідко наважувалась сама заходити далеко - всі ці звуки, блукаючі сонячні плями, мешканці - начебто ти не сама - весь час відчуваєш на собі погляд.
Тому набіги на виноградник, стежки і галявини - це все було щодня. А ліс так і не став буденним.
Так і залишився святом.
" - Чего не хватает котенку, когда оно ест полиэтилен?
- Мозгов..." (с)
А чого не вистачає мені, коли так хочеться в ліс?
От просто виньте і покладіть мені ліс.
Просто зараз.
Спаковувати не обов"язково.