Cьогодні, після чергової спроби рятування людства від проблем в кінці звичайного робочого дня, прийняла для себе кілька вагомих рішень.
1. Ніяких розмов про роботу після закінчення робочого дня! А краще взагалі забувати про неї. Бамкнуло «ура додому» - вважайте безробітня. А вранці процес «згадати все» і на роботу.
2. Не можна переживати за людей, яким намагаєшся допомогти! Я знала про це, ну знала ж! І все одно – ті самі грабельки. Співпереживання, хвилювання мало того що забирають неймовірну кількість енергії, та ще і впливають на вміння аналізувати ситуацію і знаходити вдалі рішення. І в результаті – ні собі, ні людям.
3. Зав’язую з «Ні, я не розумію як можна так безглуздо чинити?!», «Ну і для чого так було робити?» - і далі перелік всіх «так». «Що за дура(к), ідіот(ка)...» , «Я б на їх місці...» Ці і багато інших варіантів дуже вже межують з правдолюбством. А правди, як відомо, немає, існують тільки точки зору. Кожен є на своєму місці і так тільки здається, що твій розум, досвід і неабиякі моральні якості можуть вирішити всі проблеми (інших, ну звичайно інших людей). А на своєму місті гальмуєш тупиш і всяко робиш дурниці...
4. Виправдовувати також припиняю. Люди (ой як тяжко ) мають право не бути зі мною щирими, не сприймати серйозно, не хотіти робити те, що я вважаю для них за краще. Я залишаюсь на їхньому боці лише тому, що це моя робота – бути на боці клієнта.
5. Впадаю в сплячку. Годин вісім, а краще – дев’ять міцного здорового сну просто необхідні для рятівника людства від проблем.

Правило перше особливо актуальне на початку двох вихідних напередодні марафона працелюбності – 24 дні без вихідних.
Відпочити потрібно так, щоб не було мучітєльно больно...