Рівно тиждень тому я була в передчутті поїздки до Венеції. Зараз ця подія вже стала частиною мого минулого, яке можна частково повернути лише у спогадах чи переглядаючи фотографії.
Цей запис - спроба зав"язати вузлик на пам"ять про про особливу подію в моєму житті.
Венеція стала містом, яке найбільше вразило мене з усіх, в яких я досі бувала. Місто дуже незвичне - водний громадський транспорт, вулички-канали, дуже нетипова архітектура (мені здалось що неправильних, нестандартних будівель в Венеції більше, ніж звично прямокутних паралелепіпедів багатьох інших міст). Більшість вулиць, будівель, нагадують театральні декорації - тим більше вражають споглядання слідів проживання звичайних мешканців міста навіть в самому його центрі. Місто багатьох контрастів: прання, яке всюди мирно сохне над головами натовпу туристів, тиха велична атмосфера храмів, яка змінюється на веселий галас і музику, варто лише закрити за собою двері церкви, виходячи на вулицю; вулиці і площі, сповненні шаркання тисяч ніг туристів, які за два кроки змінюються на вузенькі малолюдні вулички; величні пам"ятки архітектури і модернові відверто кічеві будівлі і пам"ятники. В цьому місті легко витрати за добу шалені гроші, але так само легко можна обійтись досить скромною сумою, отримавши при цьому ніяк не менше, а скоріш більше задоволення.
За ці два дні було багато місця для веселощів. Вже в поїзді ми почали читати викладену на 50ти сторінках інструкцію для подорожуючих по Венеції, яку Надя дуже передбачливо скачала з інтернету. Ніколи раніше не думала що путівник може бути настільки цікавим і повним почуття гумору. Віват невідомому автору! З путівника ми дізнались багато про характер венеціанців, які складали свої пам"ятки архітектури, як конструктор лєго, з усього, що награбували в інших місцях. Можливо без цього різнобій і специфіка архітектурних пам"яток Венеції не кинулась би мені в очі. Автор путівника потурбувався навіть про дрібниці - ціни на всі різноманітні види громадського транспорту, що робити, коли шкода грошей на громадський туалет (всі вони в Венеції є платними), причому згадав навіть про безкоштовний туалет у макдональдсі (наша людина).
Вже в самому місті ми зрозуміли, чому наш хостел, який знаходиться в самому центрі Венеції був неймовірно дешевим - його власники повідомили в інтернеті про його близьке розташування (200м від центру міста) але зовсім забули про дрібничку - що ці двісті метрів центр міста і хостел розділяє гранд канал, переправа через який в обидва боки коштує половину вартості проживання за добу
В Венеції я дуже гостро відчула, як сильно любить мене Бог. Ввечері першого ж дня якийсь шустрий венеціанець витягнув в мене з наплічника гаманець з усіма грошима і наші з Надєю білети назад. Дуже дивно що при моїй неуважності я не надто пізно це помітила - хлопець щойно почав обганяти мене. Все що я могла зробити в той момент - перелякана, в чужій країні - це взяти його за руку і розгублено дивитись, лопочучи щось. Поблизу не було жодного поліцейського, хлопцеві не було б надто складно вихопити руку і піти далі. Навіть якби знайшовся хтось, хто захотів би мені допомогти - моїх речей при ньому вже давно не було - він встиг передати їх спільниці, яка пішла далеко вперед. Тоді, стоячи там і тримаючи його за руку я чудово розуміла що це кінець - якщо і вдастся через базу данних залізничників довести наше право на місця в поїзді, щоб повернутись назад, то моїх грошей мені ніхто не поверне. І наступний день був вже остаточно зіпсований.
Я досі не розумію і ніколи вже не зрозумію, що змусило цю людину покликати свою спільницю і повернути мені мою власність. Такі ситуації - переконливий доказ того, що Бог любить і турбується, що він є поруч. Це моя особиста апологетика...
Ми багато чого не зробили за ці два дні. Не випили кави за 7 євро на площі Сан-Марко, але я була цілковито щаслива, коли ми їли наші бутерброди сидячи просто на плитах набережної гранд-канала і дивлячись на венеціанський захід сонця. Так і не покатались на гондолі (завдання на наступний раз але добовий проїзний квиток на вапоретто ми за ці два дні використали повністю. Не побачили дуже відому картину Тіціана, яку як раз в цей період забрали на виставку до Вєни, але відвідали найпрекрасніший за своєю атмосферою храм в Венеції, в якому ця картина-ікона зазвичай виставлена. В цьому костьолі дійсно хотілося стати на коліна перед величчю Творця. Ми не побачили всі цікаві місця, не купили всі сувеніри, не сходили на виставку "Венеція і іслам" - і тому не дізнались, про причини мусульманських мотивів в архітектурі Венеції, не зробили всіх фотографій, які хотілося зробити, тому що я не взяла з собою зарядний пристрій для камери...
Але це був найпрекрасніший час в найпрекраснішому місті, в яке я дуже хочу колись повернутися.

Здається в мене гострий напад графоманії Ніколи не думала що буду строчити стільки в щоденник. Вже третій за сьогодні запис. Мабуть це альпійське повітря на мене якимсь дивним чином впливає.

В мене невідомо звідки взявся смак в одязі. Причому якось інтуітивно - в магазині нагребла одягу "random", а потім виявилось що колір маєчки один в один як колір чобіт і дуже пасує до рожевого циферблату годинника. А Сіра кофточка, яку я на цю маєчку ношу - дуже пасує до каблучки, яку я взяла, а потім шкодувала про це. Ну і шарфик з кепкою, які пасують до всього вищепереліченого - просто вершина смаку Я прямо починаю себе приємно дивувати
Мені подобаються слова Коко Шанель про те, що жінка, яка до тридцяти років не стала красунею - просто дура. В мене ще є трохи часу, але, здається, я роблю успіхи (дуже скромним голосом). Принаймні собі починаю інколи подобатись.

Щойно дочитала "Чистовик" Лук"яненко - продовження "Черновика", який дуже мені сподобався. Відчуття, неначе мене нахабно обдурили
Книгу не можна порівняти навіть з найпершими, але досить сильними, як на мене, творами того ж автора. Купа якихось незрозумілих понтів, які більше б пасували молодому автору, який вперше взявся за написання книжок і хоче одразу вразити читача всіма своїми можливостями. Як на мене - повна відсутність будь-якого стилю (чи стильності) безперечна.
І варто було заради цього кожну вільну хвилину проводити перед комп"ютером, нехтуючи свіжим повітрям і спілкуванням з гарними людьми?
Я розчарована.

Антоха, вибач!

Якщо комусь потрібен майстер-клас по скигленню і псуванню настою оточуючим - звертайтесь до мене Вчора я була особливо в ударі і найближчі оточуючі дізнались що в мене все погано (моя англійська деградує, болить голова, немає настрою, невчасно сіла батарея камери, сонця або немає, або світить не туди... бла-бла-бла). Тому Наді довелось приводити мене до тями. Їй вдалося дуже якісно мене підтримати, переконати, що мої геніально розумні думки зрозумілі навіть у викладенні моєю англійською і що я молодець. А ще дивились фільм Amazing grace, англійською мовою. Не дивлячись на те, що говорили там дуже швидко, я переважно все зрозуміла.
А сьогодні почав з нами працювати новий викладач - британець. Після Тіма і нашої економічки, я почала побоюватись британців. Але Маркус говорить не надто швидко і досить зрозуміло, що також вплинуло на моє гарне самопочуття. А ще я почала, нарешті, говорити!
Сьогодні був чудовий день, після обіду не було занять і ми з Надєю знову спустились в місто - пройтись по магазинам. Я знову витратила частину своїх євро на одяг. Але мені страшенно подобається те, що я придбала, особливо піднимає настрій шарфик, який пасує до купленої в суботу кепки.
В місті гуляли також наші американські діти, які примудрились нас обійти на підйомі і зайняти тенісний стіл раніше ніж ми, захекані, дійшли до замку. Ця, досить передбачувана обставина змусила нас до вечері поспілкуватись з нашими залізними друзями, але після вечері ми маємо намір бути біля тенісного столу першими.

Закінчився гострий напад суму за домом, 3 тижня, які залишились до поверння на батьківщину я вирішила просто насолоджуватись життям. Хто зна, коли наступного разу доведеться так довго побути в Європі

А ось тут результати вчорашньої післяобідньої прогулянки в гори
www.facebook.com/album.php?aid=8730&l=296c5&id=...

Сьогодні я прогавила єдиний за цілий рік офіційний привід спати до схочу. Австрійці, виявляється, також переводять час 2 рази на рік, як і країни колишнього срср. І, хоч вчора ми були неодноразово попереджені про цю подію, але таки примудрились прийти і вимагати сніданок на півгодини раніше, оскільки були переконані, що запізнюємось. В їдальні вже гомоніли американські діти, я наївно вирішила що вони чекали на нас щоб розпочати свій сніданок.
Але те, що вставати наступний тиждень ми будемо на цілу годину пізніше, ніж зазвичай - страшенно потішає.

До речі, коли дівчата повернулись вчора із Зальцбурга, я дуже зраділа. Було враження, наче ми місяць не бачились.
Як виявилось, вони проїхались туди і назад дуже дешево - лише за 6 євро замість 30ти. Їм попався дуже милий (ось ще один доказ того, які все-таки милі австрійці) водій їхнього місцевого поїзда - це щось на зразок наших вузькоколійок, яких я в Україні не бачила вже багато років. Так от, цей милий чоловік підказав дівчатам, що вони можуть купити груповий проїзний квиток, який діє протягом одного дня. Надя одразу розповіла мені про це, а дівчата навіть боялися - а раптом я сильно засмучусь )) І навіть зогляду на цю новину, я аніскільки не шкодую про те, що не відвідала батьківщину Моцарта, думаю що зроблю це наступного разу, коли буду в цих краях
Зі слів Надюші і Олесі, справдилось моє припущення що Зальцбург дуже подібний до Ужгорода.

А прокинулась я від того, що під вікном мукала корова . Наші улюблениці переїхали до нас поближче. Я все життя прожила в місті і ніколи не любила молоко, але з запахом корів, їхніми голосами в мене пов"язані спогади про дитинство, в якому я щоліта жила у дідуся в селі... Люблю відчуття легкої ностальгії

Так я вже казала що життя - неймовірно прекрасна штука?
Віка зателефонувала до Ізабель і повідомила її автовідповідач про те, що раніше 15.30 ми бути не можемо, тому якщо їй потрібно десь іти - вона може це зробити, а як ні, то ми з задоволенням чого-небудь з нею вип"ємо.
Потім ми пішли до магазину. Я просто обожнюю австрійські магазини. Продавщиці дуже привітні, але не нав"язливі, не потрібно сдавати сумки, не потрібно речі розносити на їхні місця - якщо щось не підійшло - просто вішаєш поруч примірочної. В речі, яка тобі сподобалась - можеш ходити по всьому магазину, дивитись у дзеркала, аж поки не зрозумієш, чи хочеш ти її брати, чи ні. І навіть це не ще не все. Придбавши річ, можна її повернути протягом двох тижнів - якщо не зовсім подобається.
Я придбала кепі - не дуже дешево, але в Україні вже два рок не можу знайти, маєчку і сукню на джинси! Це просто моя мрія, і дуже дешево. Просто не віриться, що речі можуть так дешево коштувати...
І я відкрила в собі щось нове - я таки шопоманка. Скоріше стала нею тут. Я дві години без перерви щось міряла і не зупинилась би ще довго, якби не бідолашна Вікторія, яка страшенно нудьгувала і весь час виходила на свіже повітря.
До речі щодо Віккі. Мені варто бути поблажливішою до людей. Вона мила дівчина. А в кого немає комплексів? У мене також є. Ми чудово поспілкувались цей час.
Тепер я знову повернулась до свого залізного друга. Точніше до Надюшкіного, але сьогодні він дружить зі мною, поки Надюшка блукає Зальцбургом.
Лептоп - нагальна потреба.

Вчора вночі приїхали американські тінейджери - якісь майбутні лідери - на свій сімпозіум. Обожнюю безпосередність американських дітей. Щойно вони ходили в гори, повернулись бруднючі, не закрили за собою двері, сміються, почали зі мною розмовляти - я прямо згадала старі добрі часи в Teen missions int'l

Несподіванка, в Європі одяг дешевший, ніж в Україні. Я раніше вже принесла богові шопінгу невеличке приношення у вигляді сережок та шарфа, але це його не задовільнило аж ніяк. Сьогодні заняття закінчилися раніше і ми з Надєю та Ларисою спустилися в місто, щоб продовжити обряд жертвоприношення, причому для жертви призначалась і наша вечеря, яку було вирішено перенести на наступний день Магазини тут не працюють в неділю взагалі, причому ніякі, а в суботу більшість не працює після дванадцятої. Не знаю як в усій Австрії, але в маленькому містечку, як Міттерзіль це напевно так. Натомість п'ятниця - ідеальний день для шопомана - робочій день подовжений.
Але, як виявилось, австрійці сьогодні влаштували собі позапланову неділю, на честь події, коли останній німецький солдат залишив Австрію під час другої світової війни. Здається це важливий день для народа, люди навіть надягають сьогодні національний одяг. Тепер цікаво було б знати, як вони святкують день незалежності, якщо навіть день звільнення святкується з таким розмахом. Десь в місті грав духовий оркестр, але на цей раз ми вже обрали вечерю.
Завтра матиму можливість зробити чергову спробу витратити свої євро, в той час коли дівчата блукатимуть Зальцбургом. Я намагалась себе переконати, що мені також варто туди поїхати, але зрозуміла нарешті, що не хочу цього. Мені насправді дуже цікаво поїхати до Венеції, важко уявити, поки що, як може виглядати місто на воді. Це дійсно хочеться побачити. Так само як і Амстердам, який мені страшенно хочеться колись відвідати зовсім не тому, що це місто легальних наркотиків та інших розваг, а тому що це місто каналів. А ще я б хотіла побувати в Копенгагені, в якому жила моя улюблена дитяча письменниця Астрід Ліндгрен, і який вплинув на її чудові казки.А ще я вкотре переконалась, що поїздки кудись натовпом - це не моє. Місто, в яке їдеш, хочеться не стільки побачити (в решті всі вони схожі одне на одне, відрізняються лише деталі), скільки відчути його емоції, пожити його життям. Весела компанія приїзжає з власним настроєм і життям, які зменшують здатність відчувати щось інше. Отже у Зальцбурга цього разу не залишається шансів мене побачити

тест