Цей запис - спроба зав"язати вузлик на пам"ять про про особливу подію в моєму житті.
Венеція стала містом, яке найбільше вразило мене з усіх, в яких я досі бувала. Місто дуже незвичне - водний громадський транспорт, вулички-канали, дуже нетипова архітектура (мені здалось що неправильних, нестандартних будівель в Венеції більше, ніж звично прямокутних паралелепіпедів багатьох інших міст). Більшість вулиць, будівель, нагадують театральні декорації - тим більше вражають споглядання слідів проживання звичайних мешканців міста навіть в самому його центрі. Місто багатьох контрастів: прання, яке всюди мирно сохне над головами натовпу туристів, тиха велична атмосфера храмів, яка змінюється на веселий галас і музику, варто лише закрити за собою двері церкви, виходячи на вулицю; вулиці і площі, сповненні шаркання тисяч ніг туристів, які за два кроки змінюються на вузенькі малолюдні вулички; величні пам"ятки архітектури і модернові відверто кічеві будівлі і пам"ятники. В цьому місті легко витрати за добу шалені гроші, але так само легко можна обійтись досить скромною сумою, отримавши при цьому ніяк не менше, а скоріш більше задоволення.
За ці два дні було багато місця для веселощів. Вже в поїзді ми почали читати викладену на 50ти сторінках інструкцію для подорожуючих по Венеції, яку Надя дуже передбачливо скачала з інтернету. Ніколи раніше не думала що путівник може бути настільки цікавим і повним почуття гумору. Віват невідомому автору! З путівника ми дізнались багато про характер венеціанців, які складали свої пам"ятки архітектури, як конструктор лєго, з усього, що награбували в інших місцях. Можливо без цього різнобій і специфіка архітектурних пам"яток Венеції не кинулась би мені в очі. Автор путівника потурбувався навіть про дрібниці - ціни на всі різноманітні види громадського транспорту, що робити, коли шкода грошей на громадський туалет (всі вони в Венеції є платними), причому згадав навіть про безкоштовний туалет у макдональдсі (наша людина).
Вже в самому місті ми зрозуміли, чому наш хостел, який знаходиться в самому центрі Венеції був неймовірно дешевим - його власники повідомили в інтернеті про його близьке розташування (200м від центру міста) але зовсім забули про дрібничку - що ці двісті метрів центр міста і хостел розділяє гранд канал, переправа через який в обидва боки коштує половину вартості проживання за добу

В Венеції я дуже гостро відчула, як сильно любить мене Бог. Ввечері першого ж дня якийсь шустрий венеціанець витягнув в мене з наплічника гаманець з усіма грошима і наші з Надєю білети назад. Дуже дивно що при моїй неуважності я не надто пізно це помітила - хлопець щойно почав обганяти мене. Все що я могла зробити в той момент - перелякана, в чужій країні - це взяти його за руку і розгублено дивитись, лопочучи щось. Поблизу не було жодного поліцейського, хлопцеві не було б надто складно вихопити руку і піти далі. Навіть якби знайшовся хтось, хто захотів би мені допомогти - моїх речей при ньому вже давно не було - він встиг передати їх спільниці, яка пішла далеко вперед. Тоді, стоячи там і тримаючи його за руку я чудово розуміла що це кінець - якщо і вдастся через базу данних залізничників довести наше право на місця в поїзді, щоб повернутись назад, то моїх грошей мені ніхто не поверне. І наступний день був вже остаточно зіпсований.
Я досі не розумію і ніколи вже не зрозумію, що змусило цю людину покликати свою спільницю і повернути мені мою власність. Такі ситуації - переконливий доказ того, що Бог любить і турбується, що він є поруч. Це моя особиста апологетика...
Ми багато чого не зробили за ці два дні. Не випили кави за 7 євро на площі Сан-Марко, але я була цілковито щаслива, коли ми їли наші бутерброди сидячи просто на плитах набережної гранд-канала і дивлячись на венеціанський захід сонця. Так і не покатались на гондолі (завдання на наступний раз

Але це був найпрекрасніший час в найпрекраснішому місті, в яке я дуже хочу колись повернутися.