За умови достатньої мотивації, можливості людини безмежні.
Сьогодні переконалась в цьому остаточно.
Але з початку.
Стоматолог, покопирсавшись в моєму зубі, поставив тимчасову пломбу і відправив на знімок. Рентген-знімки останнім часом роблю регулярно – вже назбиралось нічогеньке портфоліо...
Тепер в мене є два варіанти – все або буде добре, або, в крайньому випадку не буде.
Чекаю.
Як в пісні – нам бы день простоять, нам бы ночь продержаться. Правда навпаки – починаємо з ночі.
Останній фотографічний шедевр лікар віддав мені з дуже обнадійливою порадою тримати знімок при собі – раптом вночі стане погано, викликати швидку і показати знімок.
Найсмішніше, що я так і не потурбувалась запам’ятати, як з мобільного викликати швидку. Тому залишається сподіватися що ніч я таки протримаюсь.
Ну а потім, коли я вже впевнено взяла курс на двері, стоматолог візьми, та й скажи, що поколоти сильний антибіотик було б взагалі непогано, але це так боляче, що він навіть не ризикує пропонувати. А я візльми та і скажи що якщо потрібно, то я готова. Лікар зробив останню спробу відмовити (своєю хоробрістю я його дотепер, очевидно, не вразила), зробивши особливий акцент на словах «дуже» і «боляче».
А потім змирився, запитав чи немає в мене алергії на антибіотики (не знаю, не вживала) і почав набирати з ампули шприц.
Ось тут я зрозуміла що прийшов капєц.
Але, потрібно віддати мені належне – я це пережила
Тепер верхня губа викликає асоціації з ін’єкцією ботекса Виглядає майже сексуально. Правда поки що моя сексуальність якось несиметрично розташована, тому не враховується.

Мораль: якщо під загрозою життя власного зуба, то будь-який біль можна винести.
Починаю цікавитись, а що, власне, я взагалі можу витерпіти?