Коли людина говорить що любить подорожувати, чи танцювати, дивитися КВК, стрибати з парашютом – це всім зрозуміло, хоч і не кожна людина може розділити велике захоплення іншої. Але крім того у кожної людини є свої маленькі радощі, які абсолютно незрозумілі для інших, але від цього приносять не менше задоволення.
Сьогодні я згадала свою чергову маленьку радість. І що б ви думали це може бути? Видаляти текстові повідомлення з мобільного телефону!
Це буває не часто – раз на пів-року, коли скринька вхідних повідомлень остаточно переповнюється. Звичайно можна було б видалити всю папку цілком, але я знайшла виправдання своїй маленькій слабкості – адже серед пари сотень повідомлень обов’язково є корисні – з номерами телефонів, адресами та іншою корисною інформацію, втратити яку було б шкода. Тому мені просто доводиться завершувати гештальт, перечитуючи кожну смс-ку і видаляючи по одній. І переживати за 10 хвилин концентрат з останніх кількох місяців життя.
«Ира, в каком ты вагоне?», - упс, коли ж це і куди я їздила поїздом останній раз?
Наступна: «Встречаемся в Жмеринке в 22.14 возле 10го вагона» (Віра Дюканова), - ах, ну звичайно, серпень, відпочинок у Закарпатті, а Віра намагається нас зібрати з усього довжелезного потягу.
«Іра, ми всі отримали візу!!!» (Олеся Складана), - і одразу поринаю в бурхливу радість від передчуття двох незабутніх місяців попереду.
«Ти жива чи мені пора починати скорбіть?» (Сіренко), - вже не пам’ятаю з якого приводу Саша запідозрив моє передчасне відбуття до іншого світу, але знову посміхаюсь від такого припущення. Сашко вміє розвеселити.
«Доброго ранку і гарних виборів. Пам’ятай, твій голос вирішує майбутнє!!!» (той самий Сіренко), - продовжую посміхатись.
"Только что проснулась и выглядываю тебя в окно. А ты же уже переехала! как ты?" (Марішка) - і знову посміхаюсь, але цього разу розчулено - так приємно коли в місці, в якому тебе не стало хоч хтось відчув дірку.
І ще ціла купа коротеньких фраз - ділових і особистих, веселих і сумних, отриманих від приємних і не дуже людей, прохань, запитань, привітань... Деякі я таки залишаю – не через інформаційну – скоріше емоційну цінність – «Вы дороги мне, как память ». А деякі повідомлення просто рука не піднімається знищити - як от єдине, що зберіглося, повідомлення від Тараса, вже видаленого з аськи та із життя. І це я не беруся пояснювати навіть самій собі.