Кожної ночі стабільно недосипаю рівно 2 години. Це ж за 4 ночі набігає ціла недоспана ніч! А якщо врахувати що в період зимової сплячки мій організм жадібно вимагає щонайменше 9 годин спокійного солодкого сну, то цей самий план я перевиконую за 3 дні.
Сьогодні, по дорозі на роботу мені було не до спостережень за співгромадянами, я сама з розумним виглядом втикала в вікно маршрутки і думала. Причому не тільки підраховувала суму заборгувань власному організму, а ще і про те, як стрімко збільшилась кількість ворогів за останній рік.
Ну, ворогів - то я звичайно драматизую. Так, недоброзичливців. На одних мені не вистачило мудрості чи розуму, іншим я здалась небезпечною конкуренткою, не докладаючи до цього жодних зусилль, навіть навпаки. Але результат один і той самий. І чому кількість друзів не росте в такій прогресії? І як з цим усім жити далі? Покопирсавшись в життєвому і професійному досвіді, згадала про відреагування агресії - як важливо її висловлювати, виражати, виплескувати і іншими способами не тримати в собі. Щойно я почала шукати соціально прийнятні можливості поділитись своїми негативними емоціями з іншими, як згадала, раптом, давній лозунг людини, яка вже багато років очолює мій власний рейтинг людей, що мають найбільший кредит довіри і поваги: "Останьтесь свободными делать добро!"
Авжеж. Агресія - наслідок власної безпорадності і слабкості. Звичайно я безпорадна і слабка. Але так хочеться дозволити собі силу і спокій, а іншим - можливість думати, говорити, ставитись як їм завгодно. І мати свободу посміхнутись, згадуючи своїх "ворогів" та щиро побажати їм найкращого.
Є над чим працювати далі