Є ще поняття патріотизму, яке теж вписується у визначене тобою порівняння з концентричними колами, але, на відміну від націоналізму, не ділить співвітчизників за національною ознакою. Тому кола, на мою думку, тут не конають. Націоналізм - поняття складніше і глибше за патріотизм. Націоналізм - це імунітет народу, його опір асиміляції. На моє переконання, народ, що не здатен виробити власної національної ідеї, приречений на асиміляцію в усіх значеннях. Іншими словами він змушений буде служити національній ідеї іншого (інших) народу, що позбавляє його лідерських позицій навіть потенціально будь у чому. Націоналізм - це віра в те, що без самобутніх рис твого народу світ де-що втратить.

О, гарне визначення, я все не могла знайти такого ж місткого.
Але
Заради підтримання національної ідеї і задля опору асиміляції я почала розмовляти українською. А тепер, коли, наприклад, мій блог не можуть читати люди, які живуть в Росії - я починаю відчувати чому націоналізм порівнюють з обмеженням. Причому з обмеженням себе ж від спілкування з іншими.
Мені дуже складно спілкуватись українською в суржикомовному оточенні, із співрозмовниками, що вважають себе російськомовними. Але і приєднуватись до лав гикаючих і шокаючих російських українців теж не хочеться. А не гикати, не шокати і не псувати "великий и могучий" ще якимсь способом, мені вже не менш складно, ніж говорити українською.
І от як висидіти однією п"ятою точкою на двох стільцях?

Спілкування національною мовою саме по собі не є ознакою націоналізму. І не спілкування нею не може виключити їого наявність. Правильно, на двох стільцях не всидиш, але й треба чітко розрізняти цілі. У кожного успішного підприємства є місія, яку воно собі обрало і своєю діяльністю досягає. Тож, на мою думку, необхідно визначитись, чого ти хочеш досягти. Якщо спілкування з окремими людьми (які не тільки україномовні) або з якнайбільшою їх кількістю - то логічно обрати мовою щоденнику одну з міжнародних. Ведення блогу українською не можна пояснювати націоналізмом, як річчу в собі, бо можна швидко нарватись на комплімент на кшталт "... для тих хто з кулею в голові" - на днях чув (не на власну адресу), сподобалось (: Наприклад метою такого заходу може бути здійснення власного вкладу у розвиток україномовного блог-простору, якщо ти, наприклад, вважаєш це корисною справою. Можуть бути інші причини.
Щодо гикання, шокання і т.ін - ну не на стільки то є актуальним, на мою думку. Принаймні відмінності не на багато разючищі, ніж між, наприклад, московським варіянтом російської і пітерським (шаверма, поребрик гг). А от що стосується вихідців з села, що спілкуються не ясно чим - то так, мову треба вчити. Хоча б одну. Краще - дві.

Я хочу все, одразу і побільше
А пишу українською - задля вдосконалення власної і тому що мені вона подобається (виключно з націоналістичних міркувань ). І від цього не менше засмучуюсь, що російськомовні друзі нічого не розуміють.

Іншими словами, розкладати все по поличках причинно-наслідкових взаємодій ми не хочемо, натомість будемо все узагальнювати... ога :-Р

Останнім часом я тільки і чую безліч коментарів на свою адресу: і все я ускладнюю, і надто багато думаю, і бути маю простіше, і забагато "умнічаю"...
Яке щастя, що є ще люди, які не дозволяють моїй самооцінці впасти і вдаритися о підлогу
Дякую!

Нівапрос. (; Думки у тебе цікаві і викладаєш цікаво, а от критицизму до коментів різних нахабних анонімусів замало :Р