Панове, мрії збуваються!
Я ніяк не можу довести цей факт, спираючись на наукові дослідження, але мій власний досвід переконливо про це свідчить
Я вже наводила і в цьому щоденнику приклади подій, які колись здавались настільки нереально бажаними, що просто не доходили до рівня усвідомленої мрії, а потім - якось непомітно - траплялись. І вчора відбулась наступна така подія.
Кілька років тому я побачила в офісі ХДФ дерево щастя, сплетене з проволоки і бісеру. Такі речі є дуже дорогими та до того ж не настільки розповсюдженими, щоб можна було вільно придбати. І мені страшенно захотілось собі таке дерево. Я вже встигла благополучно про це забути, як вчора, раптом, побачила у Єльяшових, як їхня племінниця - Анічка - плете таке дерево! Побачивши бажання, яке яскраво спалахнуло в моїх очах, Анічка, відчувши себе хранителькою Великого Знання, почала мене вчити і навіть дозволила сплести одну гілочку, яку вплела потім в своє дерево. Від Єльяшових я одразу направилась по магазинах в пошуках бісера, що в передноворічний день, ближче до вечора, не така вже і проста справа. В останньому, мабуть, відчиненому відділі різного оздоблення для шиття я таки знайшла і накупила різного бісеру і, навіть, проволоку.
Таким чином здійснилась ще одна моя мрія - навчитись робити щось гарне своїми руками. Я багато що пробувала - чимось не змогла захопитись, до чогось немає здібностей - але своїм деревом я просто не могла вчора намилуватись (після того як перетворила всі 10 метрів проволоки на стовбур і гілки і зрозуміла що це не більше ніж третина майбутньої рослини).
Можливо комусь те що я написала здасться якщо і не зовсім незрозумілим, то, принаймні, не заслуговуючим такої уваги і радості. Але для людини, в якої величезні проблеми з вибором, яка патологічно не може чогось по-справжньому захотіти (а це головна умова для досягнення результатів), яка емоцію ентузіазму переживає в кілька разів рідше, ніж в нормі має бути - це величезний прогрес і привід себе поважати

Я не маю можливості подякувати людині, яка подарувала мені розуміння радості від того, що з твоїх рук вийшло щось симпатичне, але я можу, принаймні, згадати її з теплотою і вдячністю. Це моя перша учителька праці, яка пожертвувала своїм статусом вчителя, заради можливості бути нам старшим другом, наставницею, доброю чарівницею, в кабінеті якої можна було відчути себе вдома.
Віро Семенівно, я була б щаслива сказати Вам це особисто...