Щоб змусити діяти - мене потрібно розізлити
Ентузіазм і злість - якщо не перше, то друге остаточно робить своє.
Нарешті, прийшовши додому, я закінчила те, що так довго відтягувала. Може це стане початком змін?
Звісно стане!
Але як же ж приємно! Я позбуваюсь потроху всієї зайвої луски, яку начіпляла на себе за багато років і вже встигла вирішити що та луска - я сама.
Ні, звісно мої рідні комплекси при мені. Але дещо і змінюється. Я стала чи то впевненіше в собі, чи добріше, чи досвідчиніше. Мені просто важко уявити, що я могла б не зрозуміти і не змогла б вибачити.
Після роботи прогулялась містом.
Так добре і спокійно.
Подивилась на срібні ланцюжки, так і не знайшла медальонів.
Зайшла нарешті в Плазу. На першому поверсі, виявляється, там Дім кави. Як там смачно пахло! Так хотілося роздітися, замовити лате (ніколи не пробувала, оскільки люблю чорну каву, але останнім часом цікаво спробувати), присісти за столик і довго смакувати напій. І звісно я цього не зробила.
Завдання на найближчий час - почати нарешті робити те, чого хочеться.
І позбуватися звички перепитувати себе - а чи дійсно мені цього хочеться?
Оскільки саме цим, зазвичай, і закінчуються мої безневинні бажання...