Це мій час – рання весна.
Обожнюю.
Весну люблю в будь-яких проявах – ранню, пізню, квітневу, з дощем і снігом, теплу, холодну і мокру, квітучу і засушливу. Навесні немає поганої погоди і тим більше поганого настрою.
Але рання весна – це щось особливе. Вже потім, коли почнуться квіти-бруньки – все понесеться звичним галопом. А рання весна така важлива, тим, що не поспішає. Можна не летіти, випереджаючи себе, а озиратись навколо, стоячи на ескалаторі.
Мені добре.
Так добре, як вже давно не було.
Помічаю в собі зміни, яким радію.
Я припинила дратуватись через правила установ, до яких прихожу.
Замість
«Як це знімати верхній одяг? Це піджак, а не пальто!»,
«В сумочці ж гаманець і телефон! В мене замалий кулачок, щоб затискати їх в ньому!»,
«Як у них все погано організовано!»,
«А от в цивілізованих країнах...»,
зараз просто посміхаюсь і роблю як вимагають дурні првила. Та і дурними вони здаються вже не так часто.
Почала помічати, як багато зайвої інформації виплескую назовні. Як працелюбна бджолка Майя – в одному місці отримала, в іншому залишила (написала і згадала цитату про те, що не варто сварити себе – потрібно залишити іншим їхню роботу ) А тепер просто зникає потреба ділитися з іншими зайвим. Інколи, правда, продовжую – за інерцією. Але засмучуюсь щодо своєї нестриманості ще до того, як відчую наслідки.
Не знаю, чи Кіровоград став чистішим, чи просто я дивлюся на нього іншими очима, але я знову люблю своє місто.
Думка про необхідність поїхати звідси поки що неприємно шкрябає наждаком.
Я готова до змін, я можу звикати до будь-чого, вмію радіти будь-де. Але мені так добре і так звично тут.
Але я про весну
Навіть з вікна робочого кабінету це дивовижне видовище. І вдень, коли сонце. І коли сутеніє.
До речі про роботу.
Перший тиждень без вихідних минувся успішно. Звичайно я берегла сили для фінішу марафонської дистанції, використовуючи декілька простих правил. Не виявляла особливого фанатизму, приїзжала пізніше і раніше їхала з роботи. А ще можна робити стільки корисних речей в робочій час! Навіть не до всього запланованого дійшли руки. Наприклад до читання англійської книжки. Але в мене залишилось ще три тижні. А в неділю дивитимусь фільм свого дитинства «Бум».
Втім ще є чого прагнути.
Так веселіше жити.