В сучасному світі дуже складно жити. Цивілізація вимагає від людини бути сильною, сміливою, впевненою в собі, успішною, відповідальною, активною… Суспільство регламентує коли і в які учбові заклади ти маєш вступити, коли завести сім’ю, народити дітей, яким чином має просуватись твоя кар’єра, і що ти повинен мати на кожному етапі життя. Якщо випереджаєш цей графік – респєкт, ну а коли вибиваєшся з нього – ти лузер і це однозначно. Якимсь, зайнятим виживанням папуасам, чукчам чи масаям, навіть в голову не прийде впасти в депресію, порівнюючи себе з іншими, більш успішними ніж ти, співвітчизниками. А в Сполучених Штатах зростають темпи поширення депресії через темп життя і високі стандарти, яким потрібно відповідати.
У всіх свої проблеми.
Успішні впевнені посмішки, які сяють з Олімпу власних досягнень – з ними важко конкурувати. Причому досягати не так вже і складно – варто лише захотіти. А ось тут починаються проблеми. Не всі вміють по-справжньому чогось захотіти, і не всі, хто хочуть вміють не боятися досягати. І це найбільша проблема – весь час бути готовим, постійно вдивлятися вперед і оглядатись навколо – щоб не пропустити жодну з можливостей, тягнутися за кимсь, хто вже досягнув більшого, бути послідовним, цілеспрямованим, не помилятись, не відставати, не відхилятись… Не жити?
Ні, насправді я захоплююсь такими людьми. Дуже захоплююсь, інколи заздрю, поважаю, надихаюсь, аплодую і підбадьорюю.
По міркам Олімпу, я – лузер. тут більше