Cьогодні не поспішала і вирішила розширити кругозір – проїхалась в тролейбусі. Розповім про свої яскраві враження (все-таки не кожен і не часто собі дозволяє таку розвагу).
В тролейбусах знову потрібно компостувати квиточок – як в часи мого дитинства.
Як остаточно з"ясувалось, я все-таки до паніки боюся активних божих кульбабок Спочатку я сіла на вільне місце, але потім жахнулася думки, що якась бабулечка може над моєю головою почати «роздуми вголос» про «особливості сучасної молоді», тому почала зорким оком виглядати відповідну бабулечку, якій можна буде поступитися місцем. Всі божі кульбабки, ніби змовившись, одразу повертали праворуч від входу, поглиблюючи мій невроз, оскільки я мала місце як раз біля дверей ліворуч. До того ж біля мене весь час стояли стіною чоловіки (непідходящого для поступання місцем віку), які не давали кульбабкам можливості опинитись в поле моєї дії. Коли ж, нарешті, вже біля «Зоряного» повз мене опинився підходящий об’єкт і я підхопилась щоб виконати нарешті свій задум, кульбабці вдалося-таки мене здивувати – вона почала відмовлятися і умовляти мене сидіти. Але я була невблаганна і рішуче усадила бабульку на своє місце.
Після того я зробила ще одне спостереження – їхати в тролейбусі можна тільки сидячи. Бабулечки і дідулечки в нашій країні звикли що ніхто нічого не дає – все потрібно виривати руками і вигризати зубами. Це дуже відчуваєш в громадському транспорті, над яким вони вже давно взяли повний контроль і відчувають себе на своїй території (схоже більше таких місць в Україні не існує ). Дві зупинки, які залишилось, мене безжально пхали, штовхали і затискали - ніби в якості помсти за свою старість і непотрібність наступним поколінням...
Проте зекономила цілих 30 копійок.
В тролейбусах якась підвищена концентрація негативу - безнадьоги, песимізму, бідності.
Мої батьки не повинні їздити в тролейбусах.