Останнім часом ловлю себе на бажанні, говорячи про когось, назвати другом. І одразу стає смішно - я ж собі протирічу І все-таки інколи бачу що щось не зістиковується в моїх припущеннях про відсутність дружби, як такої.
Може просто це не ті стосунки, якими я їх уявляла раніше? Обов"язковими атрибутами дружби, як мені здавалось, мають бути взаємний зв"язок і залежність, потреба людей одне в одному. Нездорово, але по-іншому я не уявляла собі дружніх стосунків.
Моя мова кохання - допомога. Тільки допомагаючи я відчуваю себе другом і відчуваю що мене люблять через допомогу, підтримку інших людей. Але весь час знаходитись в стані надання чи отримання допомоги неможливо - схоже що це і є причина моєї невпевненості.
А ще є люди, від яких мені радісно. І друзі вони, чи ні - не так важливо, як те, що вони просто є.
Сьогодні зателефонувала Таня. Скоріше за все вона виходить заміж влітку і, судячи по описам, їй нарешті пощастило. Знаючи її скептицизм з приводу дружби - того її різновиду, що називають "жіночою дружбою", мені було неймовірно приємно, що своєму нареченому вона назвала мене єдиною подругою, що вони збираються до мене приїхати разом в гості, що їй хотілося поділитися своєю радістю саме зі мною. І мені правда було радісно - щастя однієї людини дає іншим привід розуміті, що воно в принципі є можливим.
Вирішили що краще буде мені приїхати в Донецьк десь в лютому. Я дуже хочу поїхати. Не впевнена що на весілля, яке буде влітку, адже там вже точно не поспілкуєшся, а просто побути у Тані вдома, з нею і її чудовою сім"єю - потрібно скористатися цією останньою можливістю до того, як вона стане "місіс".
Згадуючи людину, дуже яскраво, до найменших дрібниць згадуються пережиті разом події. Можливо частково Таня така дорога мені, через спогади про найщасливіший час в TM'l?
А з іншого боку, яка різниця, чому саме нам дорогі ті чи інші люди? І може і правда годі все ускладнювати і намагатись розібрати на складові? Головне що це просто є.