В тому що ти живеш не вдома є, звичайно, маса позитивних моментів: не потрібно прибирати, готувати, прати - робити купу речей, які забирають левову частку вільного часу. Але, як і завжди, є інший бік медалі. Наприклад регулярне триразове харчування, яке розбиває день на три частини і прив"язує нас до замку. Кожного разу, збираючись погуляти, думаєш про час, який залишився до ланча/вечері і більшість прогулянок закінчується не почавшись. Цікаве питання: з одного боку - хатні клопоти відбирають час, обмежуючи свободу, з іншого - турбота інших людей про тебе також обмежує твою свободу. Мораль: привід бути весь час незадоволеною і постійно нити є!!! Або ж бути задоволеною, не дивлячись ні на що... Мені більше подобається другий варіант, але він вимагає більше зусиль.
От сиджу зараз за компьютером і чекаю, доки Надюша закінчить викладати фотки на facebook, відповість на свої листи і ми зможемо вигадати якісь актівіті до обіду. А поки пишу в щоденник і поглядаю у вікно. А на мене поглядає допитлива синичка Вона вже тричі підлітала до вікна і намагалась мене розгледіти, а я завмираю щоразу, щоб її не злякати. А кілька днів тому з величезних ялин, які видно з цього ж вікна струшувала сніг чорна (!) зовсім не українська на вигляд, білка. З цього вікна (як і з будь-якого іншого в замку) видно гори. Але вже другий день гори в тумані і я бачу лише білесі хмари, які потроху розсуваються і відкривають підніжжя гори.
Антоша і Сергій сказали що моє оформлення щоденника далеке від зручного для читача. Звісно я прислухалась до порад постійних читачів: змінила шрифт, зробила кольори не такими яскравими. А потім, від нічого робити я почитала чиїсь щоденники, клікаючи на "випадковий щоденник". Скільки ж є людей, які обирають чорний колір як фон! І це на мій щоденник боляче дивитись не примружуючи очі?! Потім, коли я знайшла яскраво-насичено рожеве оформлення, то зрозуміла, що і чорний колір - не найстрашніше що тут трапляється.
А цікаво читати думки невідомих тобі людей. Всі вони, навіть дуже цікаві - всього лише люди, які намагаються розібратися в собі, не хочуть нічого робити, важко змушують себе вставати щоранку і бігти у справах... Цікаво, може нам було б легше спілкуватися, якби ми могли читати щоденники одне одного?
Щойно заходила Ізабель і запропонувала відвезти всіх бажаючих до церкви! Ура! Ось і є чим зайнятись до ланчу. А після нього - велика прогулянка за гарними краєвидами. Сподіваюсь туман трохи розійдеться