Дівчата почали збиратися о п"ятій ранку до Зальцбурга. Я у напівсні знову подумала про те, а чи не рванути мені все-таки з ними? І тут згадала, що мені варто було б перед такою подією вимити голову, тому я заснула далі вже без докорів сумління і зайвих сумнівів. Наступного разу прокинулась вже о десятій, з відчуттям, що життя таки прекрасне, а вихідні - найпрекрасніше що в ньому є. Сумнівів стосовно Зальцбурга більше не виникло. В тому, щоб залишитися самій хоч і є величезний плюс - можливість побути недовго насамоті в спокої і тиші, але є і негативні сторони. Одна з них - необхідність самій спілкуватися з людьми, не ховаючись за спини подруг, які знають англійську і можуть в крайньому випадку підстрахувати і перекласти. За ланчем мені довелось сісти за столик до Мірії, оскільки ми були перші. Як я і боялась, Мірія відчула своїм обов"язком розважати мене бесідою, правда, на мій великий подив, я все зрозуміла і змогла навіть підтримати розмову. На лекціях розуміти легше - я не напружуюсь, щоб все розуміти, тому і розумію, мабуть. Але коли звертаються особисто до мене, спрацьовує: "Раптом почну тупити?" ну і звісно, починаю
Потім, з якоїсь дурості, я погодилась з"їсти морозива після ланчу. Морозиво принесла Пєтра і передала запрошення Ізабель прийти до неї додому на другу - випити разом чого-небудь і щось із цим чим-небудь з"їсти. Звісно в мене були плани, як провести цей день, я хотіла сходити на шопінг, потім поблукати містом, посидіти біля озера і повернутись на вечерю до замку. Але відмовитись від запрошення було б неввічливо. Хоча хто-зна, може і є ввідчливі форми відмови, але мені вони поки не відомі: важко знати напевно, яка буде реакція на твої слова.
Мені страшенно цікаво, цим австрійцям дійсно так приємно нас розважати? Щовихідних ми у когось в гостях, а по буднях нас запрошують до себе Крістіан та Йоханна: за неповних три тижня ми вже були у них чотири рази. Мені дуже хочеться вірити, що це щире бажання розважити бідних іноземок. По версії Анджея, привітність австрійців - це щось на зразок маски, під якою ми ніколи не дізнаємось що ховається. Хоча, якщо б я не боялась мовного бар"єру, то відчувала б вдячність за турботу і увагу. Не знаю, навіть.
Отже, спочатку я засмутилась. Але потім схаменулась - чом би і ні? Шоппінг можна перенести і на понеділок - після ланча в нас буде цілком вільний час (хоч інтуїція мені підказує, що привітні австрійці знову не дадуть нам понудьгувати).
Щойно прийшла Вікторія, сказала, що ми можемо зателефонувати до Ізабель і перенести наше чаювання на четверту, а поки сходити на шопінг
Я вже казала що життя прекрасне?
Зараз ідемо з нею в місто, буду намагатись розгледіти у Вікторії щось.